Ковтун Яна, 8 клас
Круподеринська гімназія Оржицької територіальної громади Лубенського району Полтавської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Фірсова Анжела Петрівна

Моя Україна майбутнього

Мир – дуже просте і маленьке слово. Але що воно означає для кожного українця зараз? Мир – це заповітне бажання, яке загадує уся Україна щодня.

Я мрію, що незабаром наша країна переможе. І ми не будемо чути страшні звуки ракет та шахедів, що часто пролітають над нашим селом. Не приходитимуть щемливі до болю звістки із фронту про загиблих солдатів. А у новинах чутимемо лише про те, як наша Україна відбудовується і модернізується, стає сильною і щасливою державою.

Але, щоб все це здійснилося, залежить від кожного із нас.

Нам, поколінню дітей воєнного часу, потрібно прикласти неабияких зусиль.

По-перше, бути чесними і відданими. Нещодавно я прочитала в новинах, що рашисти вербують учнів в українських школах, щоб вони повідомляли про приховані міни на території шкільного закладу, і за це отримували гроші. Не можу описати почуття розчарування і відчаю. У цей час і у майбутньому тільки відданість і відвертість мають керувати нашими діями. Ми діти повинні усвідомлювати, що майбутнє залежить від нас, і вибір усіх, на мою думку, може бути лише одним – бути чесним і відданим.

По-друге, не сидіти, склавши руки, думаючи: «Ми ж діти». Коли почалася війна, плели сітки, передавали гостинці на фронт нашим захисникам, брали участь у благодійних концертах. Мені здається, якщо кожен намагатиметься зробити для перемоги, хоч невелике, але потрібне, то ми пришвидшимо український тріумф над російським ворогом на полі бою. «Сродна праця» - це те, що пануватиме у моєму житті і моєї країни у майбутньому. Кожен робитиме, що вміє найкраще і з усією відданістю справі, як та Бджола у Г.С. Сковороди і вивести усіх шершнів із роду українського. Це запорука успіху, як на мене.

А яке піднесення приносить спільна праця задля спільної мети. У перший день, коли мешканці мого села Круподеринець зібралися плести маскувальні сітки, були погляди похмурі і невеселі, страх на обличчях перед невідомою силою війни. Ніхто майже не говорив – усі були шоковані і приголомшені подіями, які увірвалися у злагоджене життя. На другий день оптимізм переважив: потрошку почали посміхатися, жартувати і вірити у краще; люди, наче зріднилися і нікому не було байдуже. Якщо у майбутньому українці працюватимуть так злагоджено, як ми тоді, то Україна процвітатиме.

Незабутнім став благодійний концерт «Разом - до перемоги», у якому я брала участь: декламувала вірші і танцювала танок «Україна» і на словах «Тому що я Україна, я витримаю все…» серце наповнювалося любов’ю і гордістю за свою державу. Коли назбирали двадцять дев’ять тисяч гривень на потреби ЗСУ, ми раділи разом і знову ж вірили у перемогу. Гуртом до однакової цілі – ось шлях в краще майбутнє.

По-третє, незважаючи на жорстокість і злість навколо, зберігати вогонь доброти у серці, щоб чорний янгол війни поламав свої крила і втратив здатність існувати. Я вірю, що настане день, коли добро переможе зло.

Що ж я зроблю після перемоги? Я буду шалено радіти. Спланую своє життя так, щоб принести користь своїй державі. Наполегливо працюватиму над собою. Удосконалюватиму свої сильні сторони. Я б хотіла створити такий захист для нашої країни, щоб ніяка нечисть не змогла б перейти козацький кордон. Але я не видатний фізик чи хімік, та в мене є палке бажання допомогти. Ми повинні пам’ятати минуле, вчитися на своїх помилках і не робити їх у майбутньому. Бережімо чесність, відданість, добро, працелюбність, щоб створити сильну та непереможну державу.