Литвиненко Ангеліна, вихованка гуртка «Дивослово» Березанського центру дитячої та юнацької творчості «Надія», м. Березань

Вчитель, що надихнув на написання есе — Тимченко Марія Юріївна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Яким буде наше майбутнє?.. Це болюче питання постійно живе у моїй голові, бо за 1000 днів війни не знайти жодного українця, якого б не зачепило вторгнення абсолютно. Люди втрачають занадто багато, а країна втрачає занадто багато людей.

У період війни постраждали як дорослі, так і діти. Зруйновані домівки змушують людей покидати свої рідні місця та, шукаючи притулку, переїжджати в межах країни, або ж і взагалі за кордон. Втрата засобів до існування змушує людей приймати кардинальні рішення.

З кожним знищеним підприємством — втрата робочих місць, з кожною зруйнованою школою чи університетом — втрата повноцінного навчання.

Багато учнів зараз могли б сидіти в класах та, слухаючи викладачів, вивчати шкільні предмети і, серед них, історію своєї держави. Або, організувавши екскурсію визначними місцями України, дізнаватися про відомих людей, важливі події та відкриття. Але війна — то не найкращий час подорожувати, а деякі пам’ятки знищені та не підлягають реставрації, деякі знаходяться на окупованих ворогом територіях і ніхто не знає, чи буде в майбутньому можливість їх відвідати.

Пам’ятки архітектури є дуже важливими для історії, оскільки наше минуле — це те, що важливо знати та не забувати.

Адже, як казав Максим Рильський: "Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани".

Україна неодноразово переживала важкі часи, та в кожному з таких періодів було багато талановитих людей. Серед них були письменники, філософи, науковці, художники. Завдяки таким людям Україна має славетну історію і їй є ким пишатися. Так, озирнувшись на минуле, і не скажеш, що буде створене щось настільки грандіозне як вертоліт чи рентген, які зробили саме українці. Саме в Україні з'явились перші цифрові банки та навіть документи, які можна підтвердити онлайн. Це доводить, що Україна не стоїть на місці, і, можливо, просто зараз ми знаходимося на порозі нового відкриття.

Як стати творцем свого майбутнього, якщо сьогодення плутане і хитке? На роздоріжжі залишаються учні 9 та 11 класів. Вони задумуються про майбутнє: який вищий навчальний заклад обрати? Іти за мрією чи за кількістю прохідних балів? Навчатись в Україні чи за кордоном? Осісти в Європі чи, обравши вірну професію, після війни повернутися і відновлювати свою державу?

Вибір нелегкий. Отак, приймаючи щоденні важкі рішення, пишеться історія нашого майбутнього.

І я щиро вірю, що попри складний воєнний шлях, Україні і надалі буде ким пишатися. Вірю в те, що сьогоднішні випускники стануть головними персонажами книжок та підручників, в яких наші нащадки будуть читати не лише про війну, а й про українців, які не здавались, робили нові відкриття та відбудовували незламну Україну.

Минулого нам вже не змінити, але наше майбутнє — в наших руках.