Прокинулася від вибухів і від дзвінків друзів. Вони сказали, що почалася війна. Ми злякалися, зібрали дітей і вирішили виїхати з Києва. Було незрозуміле відчуття: що робити, куди бігти?

Дорогою були перекриті мости, дуже великі затори, дуже страшно їхати. 

Виїжджали машиною. Забрали родичів, у яких також було двоє дітей. Боялися, звичайно, щоб у дорозі нічого не сталося, але ми виїхали.

Ми виїхали в Кіровоградську область, чоловік пішов у територіальну оборону, а через тиждень його забрали в ЗСУ. Він донині служить, і я лишилася одна з дітьми. Чекаю на нього.

Я дуже сподівалася, що в цьому році війна закінчиться, але вже бачу, що ні. Будемо сподіватися, що вона закінчиться в наступному році, і ми будемо відбудовувати Україну. Я не хочу нікуди їхати, ми будемо жити в нашій незалежній країні.