Я до початку війни працювала юристом на харківському комунальному підприємстві. 24 лютого я прокинулася від того, що почула вибухи. зателефонував мій хлопець і сказав, що війна. Потім я перемістилася з котом у ванну, і там ми провели майже пів дня.

В перший день неможливо було дістати гормональні препарати, які мені потрібні, бо аптеки були зачинені. Я пропустила прийом таблеток, і в мене погіршився стан здоров’я. 

Мені тільки через чотири місяці вдалося відновитися. По їжу я ходила в супермаркет, купувала що могла, хоча полиці майже всі були порожні. Води ми набрали.

Ми в Харкові були десь чотири дні. Шокувала взагалі ця вся ситуація. Усе здавалося несправжнім, як у фільмі. Мої друзі в той же день придбали автомобіль, і ми поїхали на заправку. Над головами свистіли ракети, і все це здавалося нереальним.

Виїхали в Черкаську область, бо тут проживають мої батьки. Досі не можу згадувати ці події без сліз. Ми в Харків ще не поверталися. Сподіваюся, що все-таки повернемося. Я втратила роботу через війну, і взагалі ця тема для мене травматична.

Своє майбутнє я  бачу у мирній і незалежній Україні.