Війна повністю змінила наше життя. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми були змушені виїхати з рідного міста. Майже рік прожили у Львівській області, але через брак коштів довелося повернутися додому. Через війну я втратила роботу. Зараз у нашому місті дуже часто лунають вибухи, і ми живемо одним днем, бо здається, що кожен день може бути останнім. Ми намагаємося без потреби далеко не виходити з дому, адже ризик надто великий.

Про початок війни ми дізналися близько п'ятої ранку. Уже лунали вибухи. Ми поспіхом збирали речі, все відбувалося ніби в тумані. Разом із сусідами виїхали до їхнього села. Було дуже страшно. Ми були розгублені, налякані й до останнього не могли повірити, що це відбувається насправді.

Синові ми одразу чесно розповіли про те, що почалася війна. Найстрашнішим днем для мене назавжди залишиться 24 лютого 2022 року. Але були й інші ночі, коли ми не спали, сиділи в коридорі, молилися під звуки вибухів і чекали, коли настане ранок. Точних дат тих ночей я вже не пам'ятаю, але відчуття страху залишилося назавжди.

Пережите сильно вплинуло на нашу дитину. Постійне нервове напруження стало частиною нашого життя. Син звик бути на самоті й тепер уникає людей, ховається від спілкування. Це дуже мене хвилює. Йому також важко переживати те, що його друзі були змушені виїхати. Ми й досі живемо з постійною тривогою, що одного дня нам знову доведеться залишити рідне місто.