Дудченко Артем, 15 років, комунальний заклад «Опорна школа Оскільський ліцей», село Оскіл

Есе «На межі…»

Війна. Голод. Перемога. Мир. Ці слова я чув ще з дитинства і з різною інтонацією. Від прабабусі Люсі, яка працювала на примусових роботах у роки Другої світової війни в Німеччині, від бабусі Тані, яка говорила, що не знає свого діда, бо він пропав без вісти у ту ж війну, від батьків, які розповідали про долю дітей воєнних років. Різні історії, різні події, але суть була одна – щоб не повторилось, щоб не було війни.

Для мене, другокласника, війна була тільки та, що у фільмах «Зоряні війни». Я з нетерпінням чекав його продовження, уявляючи себе героєм різних подій: це я хоробро б’юсь із силами зла, це я безстрашно вступаю в двобій та перемагаю ворога. Це було так захоплююче!

Та одного дня все змінилося. Атакуючи «ворога», біжимо з хлопцями вулицею і чуємо, як в небі щось гуркотить. Грім? Так сонечко ж! Раптом за вербами ми помітили гелікоптер, який летів низько-низько, прямо над нами. Ми завмерли, дух перехопило – у ньому сидять військові зі зброєю. Десь за горою чути стрілянину, гуркотіння, скрегіт. Що це?! Справді «Зоряні війни»?!

Падаємо в пил, чомусь стало страшно. Біжить бабуся та кричить: «Не бійтеся, це просто громовиця, зайдіть до двору!» Пригощає чаєм, печивом, а сама сумна, збентежена, на очах сльози.

Батьки щось таємничо перешіптуються, забороняють нам гуляти вулицею. Та нас, героїв фільму, не втримати, бо вулицею іде висока техніка, якої ми ніколи не бачили.

У небі з’являються гелікоптери з червоними хрестами, летять спочатку в одну сторону, потім в іншу. Ніхто з дорослих нічого не говорить.

Вдома сумно, навіть «Зоряні війни» не дивлюся, бо батьки дивляться тільки новини, а я не розумію, чому на українських будівлях висять прапори чужої держави. Серед їхніх розмов почув: «Міст. Блокпост». А нам, дітлахам, треба дізнатись, де. Навіть що?

Біжимо до річки. Біля мосту багато військової техніки, наші батьки носять мішки з піском, на мосту майорить синьо-жовтий прапор. Чуємо розмови: «Стріляють, вже близько, біля Лиману. Обстріляли Слов’янськ. Можуть захопити ГЕС. Не пропустимо».

У сільському будинку культури немає концертів, дискотеки, зачинені магазини. Село завмерло в очікуванні. Дорослі збирають продукти, теплі речі для військових. Вперше почув: сепаратисти. Потім були нові слова короткі та влучні: Іловайськ, оточення, біженці, «Гради», переселенці, Донецький аеропорт, кіборги, гуманітарка…

Сльози бабусі Ніни, чую: «Онук Діма в оточенні під Іловайськом». Потім: «Рятують хлопців, виводять із оточення. Шість днів не було зв’язку, на сьомий вибрались, слава Богу».

Йдемо з бабусею до церкви, ставимо свічки за помин душі загиблих, за здоров’я воїнів. У храмі тихо, усі моляться за мир, за припинення війни. Тоді я починаю розуміти, що війна – це не ігри, а щось страшне, яке несе смерть, загрозу для моєї сім’ї та нашої країни.

Час іде, ми вже не граємо у війну, а прибираємо смітники у маленькій річечці Бахтин та граємо у дім, сім’ю. Плануємо та будуємо будинки. Ввечері, коли падає зіронька з неба, загадуємо бажання: щоб не було війни та за мир в Україні.

Вже не чути вибухів, знято блокпости, але літають гелікоптери, нагадуючи,  що десь за сотні кілометрів від нашого села фронт, там гинуть люди і мирні, і військові.

У нашому класі навчаються діти-переселенці. Спочатку думали, що на деякий час, та пройшло вже сім років, і вони стали нашими односельцями. Ми майже не говоримо з ними про війну, про те, що залишилось у них там, за лінією розмежування. Просто граємо у футбол, пам’ятаючи, що ми захищені українськими воїнами, які мужньо несуть свою варту на фронті.

Сьогодні в мене уже інше уявлення про війну. Війна – це не тільки подвиг, а й горе для родини, це втрата дорогих людей, це біль від втраченого здоров’я, домашнього затишку, роботи, місця проживання. Це невизначеність: що буде далі, коли припиниться ця війна?!

Починаю розуміти моїх рідних, які хвилюються за мене і за моє майбутнє. Усвідомлюю, яка різниця в періодах, про які говорили бабусі: до війни, у війну, після війни… Вони розповідали про Другу світову війну, а я ж думаю про сучасну. У мене був період до війни, зараз війна, а коли і який буде період після війни? Сподіваюсь і вірю, що майбутнє у мене буде.

Україна вистоїть, і я почую такі значущі слова: Перемога. Мир.