Війна змусила нас покинути рідний дім і залишити все, що ми наживали протягом багатьох років. Наші діти втратили можливість ходити до своєї школи, розлучилися з друзями, а ми залишилися без роботи. Звичне життя зруйнувалося в одну мить.

На початку повномасштабного вторгнення ми перебували вдома. Навколо панувала паніка, а найбільшим відчуттям став страх за власне життя. Під час обстрілів ми ховалися у погребі, сподіваючись, що це допоможе нам пережити чергову небезпечну ніч.

Ми пояснили дітям, що почалася війна. Вони сприйняли це відносно спокійно лише тому, що ще не розуміли, наскільки це небезпечно. Згодом вони побачили реальність війни на власні очі. Найстрашнішими стали дні, коли наше місто бомбила авіація. Саме тоді ми особливо гостро відчули, що кожен день може стати останнім.

Наслідки пережитого залишаються з нами й досі. Діти та дорослі стали дуже чутливими до будь-яких гучних звуків. Навіть звичайний грім викликає сильний страх і повертає спогади про ті дні, коли над нами літали літаки і падали бомби.

Виживати було дуже важко. У магазинах майже нічого не залишилося, в аптеках неможливо було придбати ліки, а в чергах доводилося стояти по десять годин. Нас урятувало лише те, що вдома був невеликий запас консервації та картоплі. Також ми отримували м'ясо в колгоспі за рахунок земельного паю. Саме ці прості запаси допомогли нашій родині пережити найважчий період війни.