Війна змінила моє життя так само, як і життя мільйонів українців. З перших днів я намагалася не залишатися осторонь і допомагати тваринам, які через війну залишилися самотніми. Це було те небагато, що я могла зробити в тих обставинах.

На початку ми ще жили в умовах карантину. Потім нам повідомили, що почалося повномасштабне вторгнення. У перші дні ще не було повного усвідомлення масштабу трагедії. Тоді здавалося, що все це скоро закінчиться. Лише з часом стало зрозуміло, який жах принесла війна і як сильно вона змінила наше життя.

Я не можу назвати лише один найстрашніший день. Для мене найстрашніше - це щоразу, коли ворожі ракети чи снаряди прилітають у моє рідне місто. Кожен такий обстріл знову повертає відчуття страху і нагадує, що війна триває.

Справлятися з переживаннями допомагає те, що ми практикуємо техніки дихання. Вони не забирають біль, але дозволяють хоча б трохи заспокоїтися у найважчі моменти. Попри все, ми вчимося жити далі.

Із мирного життя у мене залишилася особливо дорога серцю річ - бригадний шеврон, який мені подарували хлопці. Для мене це не просто подарунок, а символ мужності, підтримки і пам'яті про людей, які захищають нашу країну.