Війна забрала у нас найголовніше - власний дім. Ми залишилися без житла і були змушені починати життя заново. Дуже важко психологічно звикати до нового місця, знайомитися з новими людьми, будувати нові стосунки і дружбу, коли серце досі залишилося вдома.

На початку повномасштабного вторгнення діти продовжували навчатися в онлайн-школі, а я ще ходила на роботу. Але разом із новою реальністю в наше життя прийшли постійна тривога та безсоння. Згодом до цього додалися нічні кошмари, які стали ще одним нагадуванням про пережите.

Найстрашнішим став день, коли ворожий удар прийшовся по сусідньому будинку. Загинули люди. Усвідомлення того, що смерть була зовсім поруч, назавжди залишилося в пам'яті і змінило наше відчуття безпеки.

На початку було дуже страшно. Ми звернулися по допомогу до психологів і відвідували психологічні заняття. Ця підтримка допомогла поступово впоратися з найгострішими переживаннями і навчитися жити далі, хоча наслідки війни досі залишаються з нами.

У перші місяці після переїзду нас дуже підтримували гуманітарні центри міста Кам'янське. Завдяки їхній допомозі ми мали продукти харчування і могли забезпечити найнеобхідніше для родини. Найскладнішою проблемою залишається оренда житла.

На жаль, із нашого минулого життя не залишилося жодної речі, яку ми могли б зберегти як пам'ять про дім.