Борискіна Марина, 11 клас, Рівненський ліцей №7 Рівненської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бездіжа Юлія Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Повномасштабне вторгнення Росії докорінно змінило життя мільйонів українців, стало приводом для переосмислення цінностей та світогляду кожного громадянина. Війна несе за собою незліченну кількість втрат, включаючи матеріальні та духовні збитки. Кожен переживає ці події по-різному, залежно від багатьох чинників та обставин, тому сьогодні я б хотіла розповісти власну історію, зважаючи на свій досвід та вік. Мені шістнадцять років, наразі я проживаю у Рівному - обласному центрі Рівненської області, що знаходиться на північному заході України. Наше місто, у порівнянні зі східними населеними пунктами, не зазнало сильних руйнувань та втрат.

Завдяки Збройним Силам України, я маю можливість здобувати освіту в навчальному закладі офлайн, відвідувати позашкільні заняття та займатися улюбленими справами.

Повномасштабне вторгнення в Україну розпочалося за місяць до мого чотирнадцятого дня народження. Аналізуючи тогочасну себе, я розумію, що була не надто свідомим підлітком. Попри захоплення українською історією та культурою, я могла зрідка споживати російський контент, не усвідомлюючи його впливу на національну свідомість та не враховуючи наслідків, не замислювалась над важливістю української мови та зберігання звичаїв і традицій. Проте, після 24 лютого все змінилося. Мені стало огидно від будь-яких згадок про країну агресора: від росіян, яких зустрічала закордоном, постів російською мовою у соціальних мережах, їхньої музики, фільмів.

Я ще більше заглибилася у вивчення історії та літератури для глибшого усвідомлення менталітету українського народу та причин війни.

У березні 2024 року ми з родиною виїхали до Кіпру, де перебували протягом трьох місяців. У цей період я роздумувала над тим, що можу зробити власними силами для перемоги. Ми з подругами активно поширювали інформацію про збори коштів через соціальні мережі, блокували неприйнятний російський контент, донатили кишенькові гроші. За два дні після мого повернення до рідного міста, ми з однокласницями почали щоденно плести маскувальні сітки у Рівненському ляльковому театрі. Таким чином ми були корисними для держави та приємно проводили час разом. Як свідома громадянка України, я робила й продовжуватиму робити все можливе для наближення перемоги.

Наразі я є волонтеркою рівненської молодіжної платформи ,,LEAP’’, де ми проводимо різноманітні інформативні заходи та збираємо кошти на підтримку ЗСУ, роблячи внесок у розвиток молоді міста та армії.

Війна зробила мене сильнішою, стала каталізатором відчуття власної відповідальності, патріотизму та пришвидшила дорослішання. Я навчилась цінувати те, що маю. У мене є щире бажання жити у вільній та незалежній державі, у що я робитиму внесок після здобуття вищої освіти європейського рівня. Таким чином, я, як свідома особистість з поглибленими знаннями, матиму змогу долучатись до повоєнної відбудови та відновлення економічних показників нашої держави.

Отже, повномасштабне вторгнення мало надзвичайний вплив на всі аспекти мого життя та зробило мене впевненою і свідомою громадянкою України.