Ми з дитиною збиралися до школи. Я працюю вчителем, а донька навчалася в другому класі. Ми вийшли на вулицю, почули вибух і повернулися додому. Увімкнули телевізор і побачили, що в нашій країні почалася повномасштабна війна.

З 24 лютого вже до магазину хліб не завозили. Найближче до нас місто – це Оріхів. Там були величезні черги, але ще можна було щось купити. Ми трохи скупилися, був деякий запас продуктів. 

Найбільше шокувала мене втрата чоловіка, який загинув на фронті у 2022 році. Ми разом із дитиною пережили бомбардування і тяжку окупацію. 

Дуже тяжкий виїзд був з окупації. Ми відразу не могли виїхати на підконтрольну територію. Спочатку поїхали до рідних у Мелітопольський район. Там жили, поки не почалися постійні обшуки, нас били. Після цього ми виїхали звідти.

До цього моменту ми в Запоріжжі. Запоріжжя теж періодично піддається ракетним обстрілам.

Я не знаю, коли настане перемога, але я вірю, що вона точно буде за  нами. Ми нікого не чіпали, не лізли на чужу землю, тож правда за нами, і саме тому ми переможемо.

Взагалі не бачу майбутнього. Єдине, що я знаю – наше майбутнє буде в Україні. І хотілося б, щоб воно було мирним.