Війна принесла в наше життя колосальні зміни. Вона позбавила нас дому, рідних, планів на майбутнє і щасливого дитинства наших дітей. Те життя, яке ми будували роками, зруйнувалося за лічені дні.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з дітьми були вдома, а наш тато з перших днів став на захист рідного міста. Близько четвертої ранку я розбудила дітей і сказала швидко збиратися. Вони запитували, що сталося і куди ми їдемо. Я пояснила, що неподалік уже тривають бойові дії. З наших вікон було видно спалахи, а страшні звуки вибухів було добре чути. Залишатися в квартирі було небезпечно, тому я вирішила відвести дітей до їхнього дідуся, який жив у приватному будинку неподалік від в'їзду до міста.

Найважчим моментом став день, коли ми залишали окуповане місто. Ми виїжджали практично без речей, лише в тому, що було на нас, не знаючи, куди їдемо і що буде далі. Найболючішим було залишити чоловіка. Він залишився у місті, а ми були змушені рятувати дітей.

Війна дуже змінила моїх дітей. Вони досі сумують за своїм домом, школою, друзями та улюбленими гуртками. Їм важко змиритися з тим, що потрібно знову будувати життя, знаходити нових друзів, звикати до нового середовища і починати все спочатку.

Попри всі труднощі, нам вдалося впоратися. Це було дуже важко, але ми вистояли. На жаль, від нашого колишнього життя майже нічого не залишилося. Ми виїхали лише з тим, що було на нас. Навіть той одяг, у якому діти покидали дім, вони вже давно виросли і віддали іншим. Саме тому сьогодні у нас немає жодної особистої речі, яку можна було б передати до музею як пам'ять про той день.