Війна змусила нашу родину залишити рідний дім і переїхати до іншого міста. Разом із переїздом ми втратили звичне життя, були змушені розлучитися з рідними та друзями. 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, я перебувала на сьомому місяці вагітності й чекала на народження нашої дитини.

Для старшої дитини початок війни став сильним потрясінням. Вона була налякана і не могла зрозуміти, що відбувається. Найстрашнішим днем для нас став ранок 3 березня 2022 року, коли під звуки обстрілів ми були змушені їхати на вокзал, щоб евакуюватися. Це була дорога, сповнена страху й невідомості.

Після пережитого війна сильно змінила нашу дитину. Вона почала прокидатися серед ночі й ходити по кімнаті, стала дуже замкнутою та полохливою. Їй важко знайомитися з новими людьми, вона майже не має друзів і насилу йде на контакт. Ми й досі бачимо, як пережиті події впливають на її емоційний стан.

Після евакуації ми фактично починали життя з нуля. До нового міста ми приїхали лише з одним рюкзаком, тому зіткнулися з нестачею продуктів, одягу та найпростіших речей для повсякденного життя. На щастя, гуманітарні центри допомагали переселенцям продуктами, речами, гігієнічними наборами та всім необхідним. Завдяки цій підтримці ми змогли поступово облаштувати своє життя на новому місці.