В перший день війни у нас було ще тихо, до нас окупанти зайшли трошки пізніше, на початку березня. Було дуже багато техніки, військових. Це так страшно!

Спочатку ми стикнулись з нестачею їжі, води, а потім почали давати. То хоч за це дякуємо - що не дали з голоду померти. А то ми залишилися без грошей, без нічого. Світла не було, газу не було, по воду ходили до криниці. Ми весь час ховалися в підвалі. Тільки страшно було, і все. Нічого гарного.

Найбільші труднощі - коли мені вибило всі вікна, ну і звісно, було дуже страшно. В мене навіть немає вікон зараз.

Як бахало сильно і люди гинули - це шок, от це страшно. Я сама не бачила, а люди розповідали, що сиділи чотири жінки на лавці - і їх просто розірвало. 

Немає в мене роботи. Раніше я придивлялася за бабусею, і мені платили. А потім її забрали, і роботи не має.

Я жила десять місяців у постійному стресі. Хотілося б, щоб якомога скоріше війна закінчилась. Віримо в перемогу. Хочеться пожити в мирі.