З початку повномасштабного вторгнення і до 31 травня 2022 року наша родина перебувала в окупації. Згодом ми зрозуміли, що нашу територію не скоро звільнять, а щоб вижити, потрібно буде працювати. Тому ми виїхали на підконтрольну Україні територію. У Києві орендували квартиру, знайшли нову роботу і почали життя заново. Від нашого минулого залишилися лише спогади, які вже неможливо повернути.

У перший день війни ми з чоловіком по тривозі поїхали на роботу, взявши із собою дітей. Уже в обід керівництво відпустило всіх додому. На роботу ми більше не повернулися, адже російські війська вже зайшли до Херсона. Діти весь день плакали, нічого не їли. Ніхто не розумів, що відбувається. Ми сиділи у сирому підвалі й лише чекали, що буде далі.

Одним із найстрашніших спогадів став день, коли ми вперше поверталися з Херсона додому до Олешок через Антонівський міст. Ми побачили російських військових, які наставляли на нас зброю. Дорогою лежали тіла українських військових і стояла розбита техніка, яку окупанти не прибирали кілька днів. Побачене назавжди залишилося у нашій пам'яті.

Найважче пережила війну молодша донька. Після переїзду до Києва ми жили у маленькій квартирі площею 33 квадратні метри, де всій родині було дуже тісно. Після окупації вона замкнулася в собі, не дозволяла себе фотографувати, на дитячих святах сиділа похмурою, і ніщо не приносило їй радості. Лише після переїзду до іншої квартири ми почали поступово повертати її до звичного життя. Я возила доньку на безкоштовні майстер-класи, організовані благодійними фондами, де вона знайшла нових друзів і знову почала відкриватися людям. Згодом, у 2023 році, вона пішла до п'ятого класу і змогла стати авторитетом серед однокласників.

Перші дні окупації були надзвичайно важкими. З 24 лютого до 8 березня ми жили у чужих людей у Херсоні, бо не могли повернутися додому до Олешок. Гостро не вистачало продуктів. Я вперше у житті стояла у довжелезних чергах за однією буханкою хліба, купувала брудну моркву й картоплю, бо іншої їжі просто не було. Про те, як наша родина добувала продукти в перший місяць війни, можна написати окрему книгу. Коли згадую той час, досі стає моторошно.

Коли ми приїхали до Києва, у нас не було із собою жодної пам'ятної речі. Ми залишили все. Із нашого мирного життя сьогодні залишилися лише спогади.