Дегтярьова Ксенія

9-а клас, загальноосвітня школа № 2

Вчителька, яка надихнула на написання – Шишкун Татьяна Іванівна

Війна. Моя історія

Я жила у маленькому мальовничому місті Каховка, що на Херсонщині. Усвідомлення, що почалася війна було там. Я прокинулася вранці 24 лютого 2022 року зі звичайною думкою «треба збиратися до школи», побажала мамі доброго ранку, а вона сказала, що чула вибухи. Взявши телефон я побачила багато повідомлень від подруг, з новинами про вибухи по всій Україні. Спочатку я не розуміла, що відбувається думок про війну і близько не було. Трохи згодом класний керівник оголосила, що в школу ніхто не йде, у шкільних групах вчителі писали збирати тривожні валізки, бо настає щось серйозне. Життя змінилось після того, як у місто на моїх очах заїхали десятки ворожої військової техніки. Стоячи на вулиці і дивлячись на танки, що проїжджали поруч, по шкірі пройшло тремтіння і мене огорнув страх. Я зрозуміла: «це окупація».

Через деякий час ми побачили на адміністрації російський триколор. Місто порожніло, люди виїжджали, крамниці зачинялися. Ще згодом ми почали чути вибухи ближче до міста, було страшно, але найстрашніше було дивитися з вікна як детонують ворожі боєприпаси, як підіймається величезний гриб з диму, як воно палає.

Бачили як летіли ракети у різні боки, і невідомо куди це все прилетить. Пізніше я почала звикати до цієї обстановки. Влітку 2022 року можливість прогулятися по місту ще була, але це тривало не довго.

В місто почали заїжджати ще більше російських військових. Місто почали обстрілювати.

Настали холоди, почастішали вибухи, з кожним днем настрій падав сильніше, і єдине що могло його підняти, це похід на ринок за продуктами, але потім і це не тішило. Наближався новий рік, я його не святкувала і єдине що сталося тієї ночи, це сильний вибух поряд з моїм будинком. Після року життя в окупації, зібравши документи та деякі речі, ми з мамою виїхали на підконтрольну територію України. Шлях був довгим та важким, ми проїхали через шість країн, понад пять тисяч километрів. Тепер я перебуваю у великому та жвавому місті де є всі умови для життя: школи, магазини, звязок. Але навіть маючи все це, я що дня згадую своє місто і дуже чекаю його звільнення та можливість повернутися до нього, навіть на якись час.