Мені 75 років. Ми з чоловіком живемо у Дружківці, діти дорослі живуть окремо. Син воює під Бахмутом.

Ми виїжджали жили у Вінницьку область, в селі проживали. Десь на початку квітня минулого року виїхали, а в листопаді повернулися, бо там, де ми проживали, опалення не було. А так - нормально було, і відношення до нас добре. 

Нам там давали і ліки, і побутові товари, і гуманітарка там була гарна. Як приїхали додому - у нас тут гірше. Тільки й того, що всім діабетчикам дають, а так, по пігулкам, нічого. 

У мене діабет, то я і на Вінничині на обліку була. Кров здавала, бо була підозра на онкологію - мене направляли у Вінницю. Все це було безкоштовно.

Ми виїжджали своїм транспортом. Грошей як таких не було, отримали пенсію і поїхали. Куди доїхали - там і були. І там були прильоти, і ми вже навчилися це все в собі гасити.

Син з Бахмута навідується, або я телефоную. Нічого не розповідає, ну добре - то й добре. Я рада, що його голос чую. Невістка в Києві. Сестра моя і її чоловік перед самою війною померли. 

Хочеться, щоб у майбутньому все працювало, людям була робота і діти щоб навчались.