Білан Софія, учениця 8 класу Комунального закладу «Любимівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» Малинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Алєйкіна Валентина Василівна

Війна. Моя історія

Війна - це слово, яке в моєму житті набуло зовсім інший вимір. Раніше, коли я чула це слово, воно асоціювалося з історичними книгами і фільмами про минуле, про події, які стали частиною минулого покоління. Але на жаль, тепер воно стало частиною нашої реальності.

22 лютого 2022 року, Російська Федерація розпочала війну проти України, і наша країна стала свідком руйнувань і страждань.

Для мене, учениці 8-го класу, війна - це не просто тема для обговорення на уроках історії. Це  жорстока реальність, що накладає свій відбиток на кожну сторінку мого життя. Війна приносить страх, біль і невизначеність. Страх за моїх рідних і друзів, які можуть бути залучені до військових дій, страх за майбутнє України та її мирних жителів.

Цей страх не покидає мене, і навіть коли я намагаюся не думати про нього, він завжди на першому плані.

Загарбницька війна призвела до руйнування міст, інфраструктури, загибелі невинних людей, і безлічі страждань. Вона руйнує мою віру в те, що світ може бути безпечним та гармонійним місцем. І це особисто доторкнулось до багатьох сімей в Україні, включаючи і мою.

Ми переживаємо безсонні ночі, слухаючи вибухи та звуки війни, і це завдає нам болю та тривоги. Але навіть серед цього жахливого кошмару я бачу промені надії.

Україна єдналася, щоб захищати свою свободу та територіальну цілісність. Люди з усієї країни відправляють гуманітарну допомогу, відвідують поранених в лікарнях і збирають кошти на потреби армії. Моя країна показала всьому світу приклад єдності. Ми навчилися цінувати мир і свободу більше, ніж будь-коли раніше. Наше покоління виростає, знайоме з випробуваннями війни, але це робить нас сильнішими та рішучими змінювати світ на краще.

Ми навчилися бути єдиною сім'єю, готовою допомагати один одному та рухати країну вперед. Наші серця наповнені надією на майбутнє, коли війна стане минулим, а Україна буде міцною та процвітаючою державою.

Заключаючи своє есе, я хотіла б виразити сподівання на скорішу перемогу та надію на мирне майбутнє для України . Нехай наш світ буде місцем, де відсутнє насильство, і де кожна країна має можливість жити у мирі та гармонії.