До війни я проживала у місті Пологи. Працювала медсестрою, зараз в декреті. 24 лютого зранку подзвонила мама, сказала, що Україну бомблять. Попросила переїхати до неї у приватний будинок. До сьомого квітня ми були у неї. 

Ми були у місті, коли в нього зайшли російські війська. Пережили перестрілки та бомбардування. У першу ніч війни ми спали в одязі. Пару раз була тривога, ми сиділи періодично у підвалі. Згодом постріли було чутно все ближче. Третього березня нас окупували.

Час від часу ми відвідували квартиру. Одного разу почався авіаудар. Ми не знали, чи побачимо ще раз дітей. Було дуже страшно.

Окупанти викрадали людей, катували. Багато людей нині в полоні. Все це наклало відбиток на все життя.

Ми місяць просиділи без води і світла. Магазини були розбиті. Меншій дитині ми не могли купити харчування та памперси. Коли дали світло, стало простіше. Знаю людей, які помирали від хвороб, бо медиків у місто не пускали.

По нашій вулиці йшла колона техніки. Тоді в мене була істерика, я боялась виходити. На нашій вулиці дівчата загинули від уламків снарядів. Тому ми боялися виїжджати.

У мене двоє дітей: старшому чотири роки, меншому – півтора. Заспокоювали їх, як могли. На початку квітня були сильні прильоти і діти почали реагувати. Менший тікав, навіть не йшов до нас. Чоловік не витримав, сказав, що треба рятувати дітей.

Ми виїхали до рідних у Запоріжжя на власному авто, приїхали дев’ять блокпостів. Нашу машину ретельно перевіряли, морально давили. Коли виїхали та побачили наших військових, на очах були сльози.

Ми також вивезли кішку. Не змогли її покинути. Вона довго оговтувалась. У неї також був стрес. Гучних звуків боїться і зараз.

Моя рідна тітка залишилась з родиною в Пологах. Вона потрапила під обстріл. Її доставили у Токмак та надали допомогу. Нам вдалося її вивезти до Запоріжжя.

Проблеми, які були раніше, зараз не такі важливі. Треба цінувати кожну мить. У мене також накопичувався стрес, зараз я намагаюся прийняти ситуацію. Я почала малювати, бо це відволікає та заспокоює. Навіть допомагає спілкування з людьми.

Сподіваємося, що скоро повернемось додому у Пологи. Ми всі об’єдналися, стали дружніми. Війна закінчиться нашою Перемогою!