Повномасштабне вторгнення розділило життя нашої родини на «до» та «після», а мою доньку змусило подорослішати практично в одну мить.  Все почалося з гучного вибуху в селі, де живуть наші дідусь із бабусею. Перелякані, ми одразу виїхали до них, сподіваючись захистити рідних і знайти бодай відносну безпеку. Згодом повернулися додому — у рідний Чорноморськ.

Зараз це місто, яке ворог обстрілює майже щодня. Мені як матері боляче бачити, що моя дитина навчилася на слух розрізняти тип зброї, яка летить над нашими головами, і дивиться на заграву в небі від чергових прильотів по порту. Вибухові хвилі струшують вікна й вибивають двері, але найважче — це бачити, як це позначається на її здоров'ї. Від нічних вибухів донька різко прокидається: у неї починається сильне прискорене серцебиття, їй важко дихати, вона буквального задихається від стресу.

Водночас війна викристалізувала її внутрішній стержень та світогляд. Її тверда громадянська позиція змінила і мене. Саме донька остаточно пересадила мене на український контент: тепер ми разом слухаємо «Скрябіна» та підбірки кращої української музики.

Попри весь біль, війна сформувала її майбутнє. Дочка не закрилася в собі й вирішила не сидіти склавши руки. Вона почала активно відвідувати місцеві психологічні тренінги, мистецькі майстер-класи, почала більше подорожувати країною, ще сильніше закохуючись у нашу культуру, мову та людей. Нещодавно вона зробила важливий крок — стала волонтеркою на заходах для дітей та підлітків, і зараз твердо мріє стати дитячим психологом, щоб допомагати іншим долати наслідки цієї війни.

Як мати, я бачу, як тривога в її очах переплітається з неймовірною силою, чуйністю та бажанням бути корисною своїй країні. 

Найстрашніший день війни для нашої родини стався ще на початку повномасштабного вторгнення. Це був день масованого обстрілу нашого порту, коли довкола лунали вибухи такої сили, що було неможливо розібрати: це прильоти чи робота ППО. Ми швидко вимкнули вдома все світло, чомусь щиро вірячи, що в темряві нас буде важче помітити, і затислися в коридорі за правилом двох стін. Ми обіймалися й тремтіли всі разом — я, дитина, наші рідні. Найстрашнішим у той момент для мене як для матері було відчуття повної безпорадності: ти тримаєш у темряві свою дитину, слухаєш, як від кожного гуркоту здригається будинок, і тільки подумки благаєш, щоб цей жах якомога швидше скінчився і всі лишилися живі.

Моя донька — дуже творча, глибока та спостережлива особистість, яка має безліч захоплень: література та поезія: Вона пише власні вірші про кохання, прив'язаність, родину та біль від втрати близьких людей. Дуже любить читати книги та мангу, віддаючи перевагу психологічним творам, які змушують замислитися та викликають щирі емоції (серед улюблених авторів — Віктор Гюго, Стівен Кінг). Образотворче мистецтво та фотографія: донька любить малювати (найчастіше портрети людей або натюрморти) та серйозно захоплюється фотографією — прагне зафіксувати красу навколишнього світу та важливі моменти, які хочеться зберегти в пам'яті назавжди. Колекціонування: збирає м'які іграшки, аніме-фігурки, ляльки та порцелянові статуетки. Саморозвиток та психологія: поза домом вона активно відвідує місцеві заходи, психологічні тренінги й творчі майстер-класи. Щиро цікавиться психологією, досліджує поведінку людей, багато рефлексує та прагне краще зрозуміти себе й оточуючих.