Із першого дня повномасштабної війни наша родина опинилася в окупації в Херсоні. Ми декілька разів намагалися виїхати, але зробити це вдалося лише влітку 2022 року. Нам довелося вибиратися через лінію фронту.

Найстрашнішим для нас став день, коли в беззахисний Херсон зайшли російські війська. Але насправді кожен день, проведений в окупації, був сповнений страху та невідомості.

Особливо важким випробуванням стала евакуація. Дорогою ми проїхали понад 50 російських блокпостів. На кожному з них дитині ставили різні запитання, а в її присутності російські військові змушували тата роздягатися, перевіряючи, чи немає на його тілі слідів від зброї. Усе це стало для дитини важким психологічним потрясінням.

Зрештою нам вдалося дістатися Києва. Ми стали вимушеними переселенцями, втратили роботу, житло та були змушені починати життя з нуля з двома дітьми.

Пережите залишило свій слід. Моя дитина досі боїться різких і гучних звуків. Водночас вона любить малювати, читати, слухати музику та займатися колекціонуванням.

Зараз я бачу, що дитина гостро потребує живого спілкування з однолітками та можливості краще пізнати себе. Мені дуже хочеться, щоб вона змогла відпочити від пережитого, знайти нових друзів і поступово подолати страхи, які залишилися після окупації та вимушеної евакуації.