Війна кардинально змінила нашу родину. Донька втратила друзів, своє минуле і майбутнє у рідному місті. Я втратила людей, військових, які були для мене близькими.

Коли почалася повномасштабна війна, ми з родиною виїхали за місто. Сподівалися, що все закінчиться якомога швидше і ми скоро повернемося додому. Але цього не сталося. Замість цього ми пережили справжнє пекло.

О сьомій ранку я розбудила доньку і сказала, що почалася війна. Вона одразу почала збиратися, намагаючись робити все якомога швидше.

Найстрашнішим для мене став день евакуації, коли ми виходили із заводу Азовсталь. Ми не знали, чи виживемо, чи не заберуть нас до Росії, чи зможемо цілими дістатися підконтрольної Україні території. У той момент попереду була лише невідомість.

Після виїзду з окупованої території мені було дуже тяжко. Я лякалася будь-якого різкого звуку, бо здавалося, що це знову приліт або почався черговий обстріл.

Під час окупації нам не вистачало необхідної кількості медикаментів. А після всього пережитого я постаралася позбутися речей, які нагадували мені про минуле та окупацію. Я не хотіла знову і знову повертатися у ті страшні дні.