Чесно кажучи, я не хочу багато говорити про пережите. Після всього можу сказати лише одне - потрібно цінувати життя і близьких людей, які поруч.

У перший день я їхала на роботу і ще вірила, що все це швидко закінчиться та все буде добре. Дитині спокійно сказала, що Росія напала на нашу країну, що потрібно збиратися і виїжджати з міста. Вона все зрозуміла, хоча дуже лякалася вибухів.

Одними з найстрашніших моментів були російські блокпости. Було дуже страшно перебувати поруч з окупантами. А одного разу я побачила, як з неба летить бомба. У ту мить мені здавалося, що вона зараз впаде просто на мене.

Після пережитого ми всі змінилися. Можливо, немає повної замкнутості, але війна все одно залишила свій слід.

Було важко з найнеобхіднішим. Нічого не було, все крали, навколо панував хаос. Це був справжній жах.

Коли потрібно було їхати, я брала те, що першим потрапляло на очі. Тоді вже не думали про речі чи майно. Головне було просто вижити.