Коли почалася війна ми виїхали на Західну Україну, пожили там деякий час і повернулися, бо було не комфортно - особливо дитині, яка розмовляла на російській мові. Повернулися додому і тут було страшно: постійні обстріли, сидіння в підвалах. Ми їздили по родичам, але дім є дім, тут все твоє і ти нікому нічого не винний. Донька на власні очі бачила руйнування від обстрілів, і цей фоновий страх став нашою постійною реальністю.

Найстрашніший день був для мене, коли моя дитина пішла до подружки через хати і почався сильний обстріл. Стався приліт прямо до сусідів. Ми не могли вийти з укриття і не знали, що з донькою, серце просто розривалося від жаху та безсилля. Але, слава богу, вони встигли сховатися у підвалі і все обійшлося.

Попри пережитий кошмар, донька намагається жити дитячим життям і шукає розраду у творчості. Вона дуже любить малювати, робити різноманітні поробки та відвідує танці хіп - хоп. Ці заняття допомагають їй відволікатися від пережитого стресу, виплескувати емоції та зберігати радість у цей важкий час.