Після того як ми виїхали з Маріуполя на початку вторгнення, нам пощастило вижити. Ми виїхали за кордон з сином, але потім через пʼять міс повернулися до рідної України і по цей час проживаємо в Києві. Найстрашніше що сталося - то звичайно війна, оточення Маріуполя та його знищення разом з людьми.

Кожен спогад відгукується болем. Найстрашнішим моментом став день, коли була скинута бомба на наш Драмтеатр, де перебувало дуже багато цивільних та дітей. А коли вже закінчили оборону Маріуполя, мій чоловік військовий який боронив наше місто, за наказом президента виходив в полон разом з своїми побратимами.

Це було теж страшно - повна невідомість, що буде далі. Ми чекали його три роки з полону. Цей довгий час став для нас із сином найважчим випробуванням, сповненим щоденного страху, надії та нескінченного очікування рідної людини додому.