Наріне на початку повномасштабного вторгнення взяла на себе відповідальність за утримання своєї сім’ї. Для цього їй довелося залишити рідну домівку і переїхати в інше місто, щоб мати можливість працювати. 

Моя сім'я – це батько, мати, старша сестра і я. Я сама з Дружківки Донецької області Краматорського району.

З початку повномасштабної війни моя сім'я тимчасово не працює. Старшу сестру скоротили на роботі, а мені довелося залишити сім'ю і переїхати до Кропивницького. Тут я влаштувалась роботу, щоб хоч якось допомагати батькам. Вони не збираються виїжджати. 

Вони живуть у Дружковці вже 30 років, відколи вони переїхали з Азербайджану до України. Вони побудували тут дім, тому вони і не хочуть виїжджати. Бодай поки що. Дай Боже, щоб наші ЗСУ утримали оборону. Тож з нашої родини я одна переїхала в Кропивницький, влаштувалась на роботу до Донецького державного університету внутрішніх справ. Знімаю тут квартиру, і допомагаю батькам. Дуже дякую за підтримку Фонду Ріната Ахметова за продукти харчування. Старша сестра не хоче залишати батьків і приїжджати до мене, тому я не маю вибору. Я одна в цьому місті, якось так. Виходить, що нас розлучила війна.

24 лютого мені запам’яталось тим, що були прильоти, було гучно. Я дуже злякалась, дуже.

Мої батьки бачили війну в Азербайджані 30 років тому, в Нагорному Карабасі. Вони мене заспокоювали, але тиждень я не спала. У мене аж серце почало боліти.

Вирішили, що все-таки комусь із нас треба заробляти на життя. Ми не розуміли, коли це скінчиться, і за тиждень я поїхала з Дружківки. Труднощів з виїздом не було, я через знайомих дісталася до Кропивницького. Хоча було дуже страшно, звісно.

Я можу сказати, що і до сьогодні нам не вистачає ліків, їжі, тому що нас четверо, а заробляю лише я одна. У мами хвороба серця, тиск. Тому нам, звісно, дуже потрібні гроші на ліки. Продукти харчування Фонд Ріната Ахметова нам видає. Стараємось економити, на чому можливо. 

Вразила, звісно, підтримка один одного. Війна довела, що ми українці – єдиний дружній народ. До кого я б не звернулася, всі один одного підтримують. Готові віддати останнє, що є в людини, щоб тільки допомогти. 

Хотілося б вірити, що війна закінчиться навесні, коли наші підуть у контрнаступ. Дуже хотілося б, я молюсь за це. Якщо глобально, то думаю, що це має закінчитися в цьому році. Дуже сподіваюсь на це. Чекаємо на перемогу, підтримуємо один одного.