В окупації Ірина дуже боялась за своїх дітей, бо не могла їх захистити. Її шестирічна донечка рано подорослішала

До війни я працювала в садочку вихователем у селі Павлівці Баштанського району Миколаївської області. Мені 49 років. Наразі так і проживаємо в Павлівці.

Я прокинулася десь о четвертій ранку. Вийшла на вулицю й почула вибухи десь далеко. Потім почула, як прилетіла ракета на Кульбакине, а о шостій ранку вже зателефонували з Херсона і сказали, що почалася війна й потрібно швидко евакуюватися. Звідти забирали родичів. зателефонувала синові. Він навчався в аграрному університеті в Миколаєві. Сказала, щоб їхав негайно додому. 

У перші дні запасів не було, у магазинах люди почали все розбирати. У Снігурівці ще щось купували в аптеці. Грошей ми особливо не мали, жили від зарплати до зарплати. А потім виплати припинилися. Ми допомагали одне одному. З села не виїжджали, були в окупації. І зараз тут. 

Тяжко було з грошима. Ціни піднялися, у магазинах нічого не стало, але пережили. До сусідів був приліт, то вони виїхали, а нас залишили на господарстві. 

Моя донька шестирічна вже сідала й корівку доїла. Сусіди лишили нам п’ять корів, і в мене була своя, то донечка мені допомагала. Ми з нею співали, вірші складали, щоб переборювати страх.

Донька повинна була піти в перший клас, але так і не пішла. Вчилася дистанційно. За дітей було страшно. Старшому сину 22 роки, а середньому - 19. Коли в них росіяни документи перевіряли, то казали, що заберуть за них воювати. Насильства щодо нас не було. Ми з окупантами не спілкувалися, але документи в нас перевіряли і хату обшукували. 

Мабуть, найприємніше було, коли ми дивилися по телевізору, як Снігурівку звільняли наші війська, і тут прибіг сусід і сказав, що в Павлівці вже наші. Ми сіли з малою на велосипед і поїхали на околицю наших зустрічати. І плакали, і сміялися… Радісно було. А мала питала: «Мамо, це точно наші солдати?» 

Я мрію, щоб усі були живі та здорові. Мої рідні брати захищають нашу країну. Чекаю на перемогу. Хочу, щоб діти продовжили вчитися та в садочок повернулися, а старший щоб міг роботу знайти. Щоб усе стало на свої місця, щоб було здоров’я та спокій, щоб над нами світило сонечко в мирному небі. Це найголовніше.