Пащенко Наталія, викладачка Харківського ліцею № 105

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів вічності…
Тисяча днів вірності…
Тисяча днів віри….
Тисяча днів розлютованої сили і обережної надії.
Моя надія – це моє місце сили.

Мої тисяча слів присвячені тобі, Харкове! Місту, де немає місцю ницості і підлості. Місто, де відсутнє почуття безсилля.

Місто - маяк. Орієнтир для тих, хто невпевнений, і для тих, хто боїться. Місто, яке примушує всіх жити.

Місто пісні про ПТН ХЙЛ - першої справжньої характеристики диктатора.
 Адреса проживання легендарного «Кракена».
Місто, де на день народження чекають турнікети, а не букети
Місто, де у жіночій сумочці носять ключі від дверей, яких вже не існує. А в снах відкривають ними рідні будинки, де пахне затишком.

Місто розбитих вітрин і знищених складів, але НЕ розбитих сердець і НЕ знищеної волі.

Місто підземних шкіл. Місто підземних театрів і концертних майданчиків, підземних художніх виставок та інших різноманітних культурних подій. Рівно як і місто вбитих художників, письменників, спортсменів, освітян, просто хороших надійних друзів чи знайомих. Місто, де вже з’являються вулиці з іменами нових героїв, які повернулися у рідне місто «на щиті». Героїв, які нещодавно жили у сусідньому під’їзді, ходили однією з тобою дорогою до школи чи у кав’ярню. Героїв, які залишаться назавжди молодими і красивими. Їх багато. Тому у Харкова дуже жорстокий погляд.

Місто, де може поїхати дах у прямому і переносному значенні. Але цей дах тут швидко поставлять на місце. У прямому значенні.

Місто моєї нової роботи, другої за все моє освітянське життя. Перша робота втрачена через критичну близькість до кордону. І де було оголошено примусову евакуацію сімей з дітьми. Виїхали учні, пішли до школи у безпечні місця. Наш рідний заклад з більш ніж сторічною історією став пустим...

Це місто стало для мене прихистком у роки війни, хоча багато хто навпаки звідси виїхав. Залишилися ті, з якими солодка кава навіть без цукру, кого розумієш з першого слова, люди, з якими тепло і світло навіть у блекаут, у кого так і не з’явилося бажання крикнути у небо: «Відпусти!!!». Тому саме тут, у Харкові, зараз тренується історична пам'ять українського народу.

Тут не завжди почуєш тривогу, бо поруч – затишна кав’ярня з працюючим генератором. А сирена звучить в унісон зі співом пташок.

Тут можна безкоштовно проїхати з одного кутка Харкова в інший. Але, якщо нічого не летить з довбаної бнр, ти йдеш пішки. Бо так ти зможеш насолодитися красою рідного міста, і цим витіснивши із грудей почуття спустошеності.

Саме за таке щастя - просто гуляти вулицями рідного міста - і йде ця війна, якій вже тисяча днів.
Тисяча днів проникливої вічності.
Тисяча днів зворушливої вірності.
Тисяча днів безмежної віри.

Тисяча днів люті. Сили. Надії. Обережної, знервованої, полохливої. Але НАДІЇ.

Мої тисяча днів присвячені тобі, Харкове!