Артем Денисенко, 9 клас
Леськівський ліцей з початковою школою та гімназією
Вчитель, що надихнув на написання есе: Денисенко Наталія Іванівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Середа.
 Вечір.
 Щось не дуже хочеться завтра до школи. Мама клопочеться на кухні, бабуся з дідусем порають худобу. Мені не дається німецька. Хвилююся як завтра буду переказувати текст. Купа думок у голові. Не знаю з якої почати. Зателефонував товариш, запропонував  завтра підти на тренування. Вагаюся, але погоджуюсь. Вечеряти щось не дуже хочеться. Зайшла в хату кицька і треться біля ніг, випрошує уваги. Іду в кімнату. Довго сиджу над уроками. Мама сердиться, що ще й досі не їв. Нарешті вечеряю, і лягаю в ліжко. А завтра ще стільки справ.

Четвер. 
Ранок. Мама знову клопочеться на кухні. Швидко збирається на свою вчительську роботу. Я нехотя встаю, одягаюсь, швидко збираю портфель. Іду снідати. Кицька вже чекає на те, що буду ділитися частиною своїх харчів.
Восьма ранку.
Повідомлення.
Прийшло мамі з роботи: « У зв'язку з вранішніми подіями, сьогодні всі діти перебувають на дистанційній формі навчання, і вчителі – також!».
Нерозуміння. 
Чому? 
Мама телефонує своїй колежанці та підіймає слухавку і каже: « А ти новини сьогодні не дивилась? Війна почалася!»
«Яка війна?!», - не розуміючи, перепитує мама.
Схоже на якийсь невдалий жарт.
 Тиша.
 Ковтки інформації.
 Ступор.
Намагання хоч якось вловити раціональність думок, прив'язатись до якихось подій.
Марно.


Ця війна триває вже понад 1000 днів. Це глибокий відбиток на всіх сферах нашого життя. Вона змінила нашу країну, людей, та мене особисто. Я вже учень 9 класу, я не можу не задумуватися про те, як ці події вплинули на моє покоління, нашу свободу і майбутнє України.

З дитинства я чув про важливість свободи, незалежності та гідності. Але справжній сенс цих слів я почав розуміти лише тоді, коли розпочалася повномасштабна війна. Щодня, коли чую новини або бачу зруйновані будівлі, розумію, що наша свобода – це не даність, а те, що виборюється ціною життів наших захисників. Збройні Сили України та добровольці не дають нам забути про це.

Окрім фізичної шкоди, яку завдає війна, вона також сильно впливає на наше емоційне та психологічне здоров'я. Я та мої однокласники неодноразово були свідками евакуацій, тривог, повідомлень про загибель знайомих або родичів.

Кожен з нас переживає страх та біль, але водночас ми вчимося бути сильними. Ми вчимося підтримувати одне одного, розуміти, наскільки важливою є допомога друзям, родині та всім, хто поруч.
Для мене боляче, як війна вплинула на наше навчання. Мій клас пережив багато місяців дистанційного навчання через обстріли та загрози. Деякі учні взагалі переїхали в інші країни, і ми з ними спілкуємося лише онлайн. У мого однокласника Артема батько вже два роки як зник на війні, а він із своєю сестричкою виїхав до Німеччини, і живе вже там. Попри всі труднощі, я та мої однокласники продовжуємо навчатися, бо розуміємо: знання – це наш інструмент у боротьбі за майбутнє. Ми повинні бути освіченими, щоб відбудувати Україну після війни. 

Крім того, війна об'єднала наш народ. Я бачив, як у нашому селі волонтери збирають допомогу для військових і переселенців. Багато людей, зокрема і мої батьки, беруть активну участь у цій роботі. Це дає мені віру в те, що ми сильніші, ніж будь-коли, і зможемо подолати будь-які труднощі.

Сьогодні, коли минуло понад 1000 днів війни, я дивлюся на світ іншими очима. Раніше я сприймав мир як щось звичне, але тепер я розумію, що мир – це велика цінність, яку потрібно берегти та захищати. Війна навчила мене, що кожен із нас несе відповідальність за майбутнє своєї країни. Я мрію про день, коли війна закінчиться, і ми знову будемо жити в мирі, але це залежить від нас усіх.

Ми вже пройшли довгий шлях, і попереду ще багато труднощів. Проте я впевнений, що Україна вистоїть. 1000 днів війни показали, що наш народ незламний і готовий боротися до кінця за свою землю, культуру та незалежність. Я вірю в перемогу, і ця віра об'єднує всіх нас.

P.S. Настане той день, коли я знову буду звично готуватися до уроків. Мама клопотатиметься на кухні, і ми будемо щасливі від того, що  розумітимемо і цінуватимемо найдорожче - мирне небо!