Чернявської  Валентини, 11 клас
Красилівський ліцей
Вчитель, що надихнув на написання есе: Маначина Наталія Ігорівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

День перший: Перші звістки
Сьогодні я знову прокинулась від гучного тривожного сигналу. Вибухи вдалині, непевні кроки сусідів, вуличні розмови- все це створює відчуття незворотності. Хочеться зрозуміти, що відбувається, що відчувають інші, які мої спостереження в цей жахливий час. Чомусь я не так стресую, адже це відчуття для мене, на жаль, не нове. Моя школа перейшла на дистанційне навчання. В той момент хотілось закритись у собі та не відвідувати уроки. Ненавиджу онлайн навчання. У країні війна.

Тривоги, ракети, шахеди… Хотілось максимально допомогти ЗСУ та віддати все, що у мене є і що треба їм, їм і нам для перемоги.

День третій: Людська відвага
Сьогодні я стала свідком неймовірної відваги простих людей. Багато з тих, хто раніше здавалися звичайними, тепер виявилися героями. Я бачила, як сусіди об'єдналися, щоб допомогти сім'ям, які постраждали від бомбардувань. На базарі, де раніше панувала метушня, тепер панує атмосфера взаємодопомоги.

Люди діляться не лише продуктами, а й добрим словом. Я відчуваю, що в нашій спільноті зростає щось важливе-віра в те, що ми витримаємо.Ця єдність надає мені сил, вселяє надію.

День десятий: Смуток і горе
Пройшло всього лише десять днів, як моє життя розділилось на до та після. Телебачення з світанку до ночі працює та повідомляє про погані звістки. За цей короткий проміжок часу загинуло чимало наших солдат.

І вже тоді я усвідомила: ця війна принесе нашій країні надзвичайно великі людські втрати та горе. 

День двадцятий: Життя продовжується
Серед всіх труднощів я зрозуміла, що життя продовжується. Сьогодні я побачила дітей, які забавляються на вулиці, їхній сміх заповнює простір, а це означає, що надія не зникла.

Хоча я й сама на той момент була маленькою дівчинкою, але війна зробила мене набагато дорослішою за свій вік.

День сороковий: Боротьба за правду
Сьогодні я дізналась про спроби знищити правду. В інформаційному просторі панує плутанина. А ще за ці дні викрили багато зрадників нашої Батьківщини. Вони позбавили життя людей, які мали плани на своє майбутнє, за мізерні копійки.

День п'ятдесятий: Мистецтво дає надію жити
Сьогодні відбувся концерт, організований для підтримки морального духу.Я виступала. Коли вийшла на сцену, то побачила повний зал людей, які прийшли на благодійний концерт. Спочатку взяв страх, але помітила військового в залі і тоді переживання відійшли на другий план. Я співала для нього. Для них всіх. Я дякую їм за змогу жити без тривоги в душі.

Музика, пісні, вірші-це те, що надає нам сил. Ми розуміємо, що навіть у найгірші часи потрібно зберігати людяність. Мистецтво стає способом боротьби- ми не тільки живемо, але й творимо.

День вісімдесятий: Війна та людина
Я зустрілась зі своєю близькою подругою. В перші дні війни вона поїхала за кордон. Вчора вона повернулась в рідну домівку. Я її обіймала, ніби востаннє. Цей стрес, тривога і переживання, що з тобою може в будь-який момент щось трапитись, не покидали мене вже надто довго. Ми сиділи в кав’ярні, пили каву і сміялися. Це стало моментом відновлення.

День сотий: Пам’ять і сподівання
Цей щоденник- не лише записи моїх переживань, а й свідчення сили духу нашого народу. Вірю, що наші слова знайдуть відгук у серцях тих, хто пережив цю жахливу війну. Я сподіваюся, що, попри всі випробування, ми разом збудуємо нове, мирне життя.

Словами не передати, наскільки важливо вірити в краще, і я готова боротися за це…

1000 днів війни - це тисячу днів неймовірної стійкості та мужності українського народу. Попри жахи і втрати, сила духу може перемогти навіть у найтемніші часи. Це боротьба за наше майбутнє, за свободу і гідність. Україна-це народ, який не здається!

Перемога за нами! Все буде Україна!