Умець Тая, 10 клас, КЗ "Чугуївський опорний ліцей №6 імені І.М.Кожедуба"
Вчитель, що надихнув на написання есе - Качурець Тетяна Василівна
«1000 днів війни. Мій шлях»
24 лютого 2022 року я прокинулася о 4:50 від гучних вибухів, які розривали нічну тишу. Я зрозуміла, що почалася війна. Страх заполонив мої думки: чому саме на нас, українців, випало це випробування?
Перші 40 днів війни стали найстрашнішими в моєму житті. Я жила у підвалі, де кожен звук ззовні лякав більше, ніж будь-що інше. Це були дні темряви і страху.
Ми не знали, що буде далі, чи повернемося до нормального життя.
Але і в цей жахливий час була радість: 28 лютого 2022 року у мене народилася племінниця. Це стало справжньою втіхою для нашої родини. Її народження дало нам надію і стало світлом у темряві. Хоча навколо все було так страшно, маленька дівчинка нагадувала нам, що життя триває. Потім ми змогли виїхати з нашого міста і кілька місяців перебували в спокійному місці. Але думки про мій рідний Чугуїв не покидали мене.
Мені було дуже страшно за друзів і родичів. Було сумно читати, що моє місто знищують.
Коли я повернулася, було вже не так страшно. Я помітила, що всі діти України стали дорослішими з приходом війни. Почалася онлайн-школа, і це якось відволікло від переживань. Але одне, що я змогла зрозуміти за цей час, — ми українці, і ми вистоїмо. Перемога буде нашою.
Цей досвід змінив мене. Я зрозуміла, наскільки важливі мир і безпека. І хоч перші 40 днів були жахливими, я знайшла в собі сили продовжувати жити і сподіватися на краще.
Тепер, згадуючи ті дні, я розумію, що ми стали свідками не лише трагедії, а й героїзму. Хоча наш шлях ще не закінчився, ми продовжуємо йти вперед, сподіваючись на мир і відновлення.