Бутівщенко Рената, учениця 10 класу Харківського ліцею №5

Вчитель, що надихнув на написання есе - Цвяшко Юрій Олександрович

Війна. Моя історія

Війна - це не те, що ти уявляєш, заплющуючи очі, це не те, про що мріють маленькі діти, війна це не те, що ти очікуєш побачити, прокинувшись зранку. Моя історія розпочалася десь о пʼятій годині ранку 24 лютого, 2022 року. Я прокинулася від гуркоту зовні. На екрані телефону висвічувалося декілька пропущених викликів від бабусі та друзів.

Моя перша думка - чи не якась «божевільна злива» почалася знову, але, визирнувши у вікно, все стало на свої місця. Почалося повномасштабне вторгнення.

Всередині мене спалахнув велетенський конфлікт із самою собою: як це так, чому люди і досі продовжують вирішувати конфлікти такими кривавими способами? Мене охопили жах в паніка. Батьки на першому поверсі збирали наші речі у «тривожну валізу», кажучи, щоб ми з братом не панікували і все ще владнається.

Звісно, для моєї родини, як і для багатьох мешканців України, цей день став шоком. Ми всі розуміли, що кожен день міг бути останнім та ми більше не побачимо нашого майбутнього.

З того дня наше життя змінилося на 180 градусів, бо через забаганки якогось царя ми були приречені жити у умовах постійної загрози та нестачі.  Протягом двох або трьох місяців у моєму домі мешкало 14 людей.

Мій дідусь дуже сильно хворів, та після сильного «прильоту» біля їх з бабусею будинка він помер. Спеціальні служби не з’являлися десь п’ять днів.

У нашому поселенні світло вимкнули 28 лютого, а ввімкнули лише в середині червня, та найважче було перенести все це у березні, бо на вулиці холодно, а вдома ще холодніше; також тоді були дуже сильні обстріли саме у нашому поселенні. Багато домів стоять руїнами, кожного дня нагадуючи про ціну власного життя, Дуже багато людей постраждало, і не тільки матеріально.

Через те, що не було світла, не було ані води, ані газу, нам доводилося використовувати сніг як технічну воду. У селищі поряд ситуація була набагато гірша, мої батьки намагалися допомагати деяким людям звідти. Згодом, на щастя, стало тихіше, та нарешті ми могли без страху вийти з підвалу.

Загалом, війна змінила все навколо нас. Кожного дня ми бачимо наслідки цього лиха у вигляді зруйнованих будівель та тисяч загиблих людей. Повномасштабна війна в Україні - це трагедія яка стосується кожного з нас, це біда, яка не мала права на існування, але увірвалася у життя не тільки українців. Живучи у сьогоднішніх реаліях, ми маємо піклуватися та допомагати один одному. Крім того, якщо ми хочемо, щоб все скінчилося, ми маємо рішуче діяти.