Перший день війни я запам’ятала несподіваним. О п’ятій ранку почалося бомбардування Маріуполя.

Після 2 березня не стало зв’язку, світла, води, опалення. У місті почалася гуманітарна катастрофа, виникли проблеми з їжею та водою.

Найбільше мене шокувала кількість загиблих серед мирного населення. Місто знищували, росіяни застосовували авіабомби та хімічну зброю. Це був жах.

Окупанти обстрілювали колони людей, які намагалися виїхати, автомобілі згорали разом із людьми. 

На трасі з Маріуполя були численні блокпости, де людей обшукували, перевіряли і записували. Дорога була дуже складною, але я виїхала до Києва. 

Під час обстрілів моя собака злякалася і втекла. Я шукала її три місяці і зрештою знайшла, її допомогли перевезти. Але, на жаль, вона померла, бо була вже старенька.

Війна дуже сильно вплинула на мою родину. Мій чоловік у полоні. Моє звичайне життя зруйнувалося. Зараз я чекаю, коли звільнять дім і мого чоловіка.

Я не будую планів, бо в країні триває війна.