Перший день війни я запам’ятала добре. Я збирала дітей до школи, коли подзвонили і сказали, що почалася війна. 

Два місяці ми залишалися вдома. Сподівались, все швидко закінчиться. Найважче було психологічно. 

Було дуже багато страху, стресу, навіть депресії. 

Найбільше я переживала за дітей. Сама, як могла, забезпечувала дітей і онуків їжею. 17 квітня уночі почалися сильні обстріли, і племінник вивіз нас машиною. Виїжджали навіть під час комендантської години. Коли ми вже виїхали, нам допомогли.

Я залишилася без свого житла і тепер не знаю, що буде далі. Домашніх тварин забрати не змогли, вони залишилися вдома. Сусідка і син їздять, годують їх. Ще потрібно вивезти бабусю моєї невістки.

Я вірю в нашу перемогу та закінчення війни.