Перший день війни я запам’ятала дуже чітко. Я з чоловіком була у сина, ми там ночували, а зранку їхали додому. Близько четвертої ранку ми заїжджали у місто і тоді пролунав перший вибух. Потім почали літати вертольоти. Ми ще не розуміли, що почалася війна, а вже пізніше сусіди сказали нам про це.

З часом усе почали відключати: спочатку газ, потім воду і світло. Ми з чоловіком жили на четвертому поверсі, і під час обстрілів постійно спускалися в підвал. Там було маленьке приміщення, не пристосоване для укриття, і перебувати там було дуже важко. Тому згодом ми переїхали на дачу і ховалися вже в погребі.

Коли обстріли стали ще інтенсивнішими і люди почали масово виїжджати, ми теж вирішили виїхати до Запоріжжя. Остаточно нас переконав випадок, коли у 2023 році стався приліт поруч із дачею. 

Загинули наші сусіди, люди нашого віку, які не виїжджали.

Війна дуже сильно вплинула на нашу родину. Це постійний страх і переживання. Я інвалід другої групи, мені потрібен спокій, але через війну сильно постраждала психіка. 

Іноді я приїжджаю додому ненадовго і одразу повертаюсь, бо там  дуже страшно. Я намагаюся триматися, бо дуже хочеться миру і перемоги.