Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ростислав Євенко

«Мир крізь сонячне проміння»

переглядів: 298

Євенко Ростислав

Розівський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст.

Коли мені стає сумно, я люблю дивитися на захід сонця, але сьогодні сум і тривога чомусь закралися до серця мого. Передчуття…

— Передчуття чого? – запитую себе. Попереду ж щасливі, безтурботні часи дитинства.

 Поспішаю до дідуся на пасіку. Щойно згадалася бабусина наука: «Дивись на сонечко, воно допомагає, смуток відганяє, зло в землю ховає».

День добігав кінця. Злегка навіював смуток березневий з помаранчевим відтінком захід сонця. Щось все ж таки тривожило мою душу. Ледь помітна позолота сонячних променів ніжила обличчя, спостерігалося таїнство. Чи то йшла таїна від бджолярської справи, бо дідусь неначе чаклун, порався навколо казкових будиночків. У пасічництві важлива весняна підтримка бджіл. І весна прийшла, нове життя принесла.

«Бджілки повинні бути сильними, а люди – мирними»,– завжди повторював дідусь.

Мабуть, все ж таки захід сонця сповіщав події майбутнього і незабутнього для мене й досі. То був дев'ятнадцятий день весни 2014-го.

Із заходом сонця настали сутінки й морок для нашого селища, для України. Сама природа завжди ніби створювала захист, огортаючи сонячним промінням кордони Запорізького краю й Донеччини. А сьогодні? Сьогодні вперше, через століття мирним козацьким краєм йшла сталева кіннота. Ось вона нова реальність сучасного світу огортала славетний запорізький край.

— Що це?

— Танки?! Невже? Звідки? Чому?

В пам'яті колона танків. Забагато танків, вони неначе яструби шугали над землею, долаючи шлях. Чутно було свист та гул від повної швидкості по пересічній мирній місцевості. Люди вибігали з хат, історія повторювалася…

Стикаючи міцно мою руку, дід шепотів: «Люди й природа знову чекатимуть миру»...

Звістка прийшла неочікувано. Тривожні передчуття справдилися. В дитячому віці тоді для мене настав переломний момент, психологічний гарт. Знову тривожила серце якась невідомість.

Не думав, не гадав, а тут – раз, і одразу відчув себе юним патріотом славетного краю козацького. Раніше про таке читав лише в книжках.

—Тримайтеся, побратими, молодь з вами!

Страх потроху проходив. Щодня думав про наших захисників, слідкував з екрану телевізора за кожним подвигом і кроком. Запам’ятовував прізвища загиблих героїв Небесної Сотні. Щодня собі шепотів повторюючи: «За потреби – прикриємо! За будь-яку ціну!»

Тепер я випускник, але вже по-особливому вмотивований юнак.

Я і мої друзі, ми юнь країни-України. Люди нової формації із сучасними поглядами у майбутнє.

Але з пам’яті не йде за обрій весни день дев’ятнадцятий!

Весна! Розквіт нового життя! Як було усвідомити, що почалася війна в незалежній Україні? Але вороги не питають, вороги нападають.

Таїна зникла, ласкаві промені змінив холодний тоді рвучкий вітер, але не зникала надія. Щодня ті ж самі промінчики заглядали до нашої домівки, саме вони були вісниками миру й надії, були якимись прохолодними. Але тепло йшло від родини.

Батьки мої були засмученими щоденними переживаннями за майбутню долю свого сина. Засмучені, але рішучі! Дідусь мій – справжній мужній чоловік із досвідом подій афганської війни одразу почав рятувати ситуацію.

 —Будемо волонтерами! – твердо й рішуче промовив. І стали ними! Волонтерський рух – серця українського дух! – цей вислів надовго став моїм життєвим кредо. Почали допомагати дітям-переселенцям із Донбасу, які стали учнями нашої школи. Зібрали й роздали шкільні приналежності й одяг, прийняли в коло друзів.  

 А як же ми пишаємося й досі військовими, бачучи їх щодня в нашому селищі, тому що на нашій території знаходиться військова частина. З героями школа потоваришувала. Ми запрошуємо їх на свої заходи, обмінюємося подарунками, добротою й мріями.

Мріяли про перемогу, про мир! А він обов’язково настане! Дві області, як брат і сестра в одній родині. Запоріжжя й Донецьк – мужність і краса. Два зранених крила, які несуть мир і свободу крізь сонячне проміння, бо доля у них така!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Розівка 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 психологічні травми безпека та життєзабезпечення діти 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій