Трембач Дар’я , 11 клас, Херсонський ліцей №6 Херсонської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Потапська Світлана Віталіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни — це не просто число, це тисячі зруйнованих доль, втрачені життя та мрії. Це біль, що пронизує кожну сім'ю, кожне серце, яке прагне миру. Війна змушує нас замислитися над найважливішими цінностями, зокрема, над миром, який є основою будь-якого здорового суспільства. Мій шлях почався того самого ранку, о 4:46. Такі дрібні деталі чомусь завжди запам'ятовуються. А ось далі все, як у тумані: мама їде на роботу, адже вона поліцейська, я з татом збираю все необхідне, і ми їдемо до бабусі в приватний будинок.

Перший тиждень був найстрашніший… Адже мирне населення України не знало, що таке обстріли та окупація.

Пам’ятаю, як моя тітка, яка теж приїхала до бабусі, писала посмертний лист чоловікові. Чесно кажучи, усі ми писали, перебуваючи на грані між життям і смертю. Біля нашого будинку було три прильоти. Люди були у відчаї і не розуміли, що їм робити. Але найгірше було, коли окупанти почали обходити будинки, і мені довелося спочатку ховатися у сусідів, а потім тікати в інший край міста.

Через 4 місяці ми з родиною почали діяти. Тато відвіз мене з мамою та тіткою до родичів у Кам'янець-Подільський. Мама залишилася в Україні, так як вона військовозобов'язана, а я з тіткою поїхала до її чоловіка в Польщу.

Пробувши за кордоном 7 місяців, я повернулася в Україну, тому що переживала за своїх рідних та близьких, адже моя сім’я перебувала там де небезпека та смерть. Тож на Різдво я повернулася до своєї мами в Одесу. Потім знову переїзди -– і ось я в Миколаєві, все ближче до рідної домівки... За цей час я зрозуміла, що мир — це не просто відсутність війни, це гармонія між людьми, повага до прав і свобод кожного. Збройні сили України, волонтери та весь український народ відстоюють не лише території нашої держави, а свободу й незалежність всіх громадян. Саме мир дає можливість суспільству розвиватися й будувати майбутнє. Але, на жаль, часто ми усвідомлюємо його важливість лише тоді, коли його втрачаємо.

Війна навчила нас, що мир — це найвища цінність, яку потрібно берегти й захищати. Мир — це життя, розвиток і надія. Без миру неможливе щасливе майбутнє для наших дітей.

Особливо важливим є виховання нових поколінь у дусі толерантності та терпимості. Молодь - це майбутнє нашої країни, і від того, якими цінностями вона керується, залежить, чи зможемо ми побудувати мирне та стабільне суспільство. Толерантність - це здатність сприймати людей такими, якими вони є, поважати їхню індивідуальність, релігійні погляди та культуру. Війна часто виникає через непорозуміння, неприйняття інших, через бажання підкорити або нав'язати свою думку. Саме тому важливо виховувати в молоді здатність до співпереживання, вміння знаходити компроміси, шукати мирні шляхи вирішення конфліктів.

Толерантність і терпимість допомагають запобігати конфліктам та забезпечують мирне співіснування різних культур і націй.

Вони формують у молодих людей здатність до критичного мислення, відкритість до діалогу та співпраці. Це навички, які потрібні не лише для підтримки миру, але й для побудови справедливого суспільства. Отже, війна показала нам, наскільки цінним є мир і наскільки важливо виховувати нові покоління в дусі толерантності й терпимості. Саме через виховання та освіту ми можемо забезпечити мирне майбутнє для себе та наших нащадків. І цей шлях починається з кожного.