Войдевич Марія, 11 клас, Дунаєвецький ліцей №3 Дунаєвецької міської ради Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гав'юк Ольга Євгенівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ось наближається тисячний день повномасштабного вторгнення росії в Україну. За цей проміжок часу усі ми змінилися, подолали свої страхи, отримали нові клопоти, щось втратили чи здобули, пережили біди і насолоджувалися кожною хвилиною радости. У цьому есе я хочу поділитися своїм шляхом болючих змін. 24 лютого 2022 року… День, як завжди, мав розпочатися з ранкової рутини. Я збиралася йти до школи, та матуся сказала, що розпочався повномасштабний наступ російських військ.

Я була шокованою і наляканою, особливо, коли дізналася новину, що у місті, де живе сім’я мого дядька, чути вибухи. Добре, що на той момент мої рідні були в безпеці.

Перший місяць ми постійно ховалися в укритті. У березні в нас були канікули, а потім навчалися дистанційно. Емоційно я була виснаженою і постійно відчувала страх. У той період у школі та при костелі розпочали виготовляти сітки та складати посилки військовим. Тож весною мій план дня був приблизно таким: я просиналась о сьомій ранку, снідала, далі – дистанційне навчання, обід, потім йшла до костелу допомагати плести сітку чи сортувати гуманітарну допомогу, була на Святій Месі і верталась додому.

Прийшло літо. Вже не було навчання, зате був город, де я досить часто допомагала бабусі. З мамою ми зробили багато закруток, бо ніхто не знав, чого чекати від зими.

Восени розпочалась школа, а з нею надто багато повітряних тривог. Хоч ракети завдають багато лиха, та ми раділи, пропускаючи неулюблені предмети. Та «найцікавішою» була зима. Ще в листопаді розпочалися вимкнення електроенергії, але в холодні місяці їх побільшало. Тож за зиму я навчилася робити вітамінні коктейлі при свічках, пересуватися по вулиці в цілковитій темряві, радіти буденним речам і тому, що вважається необхідністю для комфортного існування людини, насолоджуватися природою і зорями та багато чого іншого.

Але найголовнішим досягненням стало – нічого не очікувати від наступного дня. Також за 2022-2023 навчальний рік я багато часу виділяла на виготовлення маскувальних сіток та окопних свічок.

А далі знову літо і новий шкільний семестр, який пролетів так само швидко, як і попередні. Нажаль, я лише недавно усвідомила, що постійні думки про лютий 2022 року, не допоможуть перемогти у війні. Я зрозуміла, що моя свідомість сприймала весь цей період, як один, дуже довгий, день. У 2024 році я навчилась робити свої завдання дуже швидко, не боятись помилок, полюбила допомагати ближнім. Також за минулий рік я побувала у багатьох містах на різноманітних подіях: від ярмарок у школі до екскурсії Закарпаттям. Я здобула вдосталь різних цікавих знань та умінь, які тепер буду використовувати. Так промайнув ще один значний проміжок часу.

А зараз настав дуже відповідальний рік у моєму житті, адже я перейшла до одинадцятого класу. За цей час я подорослішала і змінилася, переборола свої страхи, усвідомила свої слабкості. Навчилася не боятися пробувати щось нове і дивуватися.

Я виросла. Стала стійкішою до стресу і різких змін. Полюбила творити і думати. А це означає, що і писати, і малювати, і читати, і фотографувати, і навіть розгадувати квести й аналізувати. Також я ще більше полюбила вчитися, як би це дивно не звучало. Адже я збагнула, що домашні завдання можна робити швидко і для цього не обов’язково бути вдома й гадати, чи буде електроенергія й інтернет, чи ні.

А ще я стала ментально сильнішою і життєрадіснішою, бо лише відчуття щастя може знищити будь-який відчай, і я його знайшла.

Отже, мій шлях дав мені багато досвіду і подій, які я не забуду. Ця стежка зовсім не була легкою. Вона виховала в мені справжню «амазонку» і вірну патріотку. Заставила переусвідомити усі дари і таланти, які я маю, та почати їх знову цінувати. Мій шлях підтвердив мою ідентичність і викарбував в пам’яті слово «українка». А я бажаю кожному, хто, читатиме цей текст, подолати усі життєві перепони і стати щасливим.