Наша родина залишилася без житла. На місці нашого дому в Маріуполі зараз котлован. Майже два місяці ми провели у підвалі в десяти хвилинах від Азовсталі. Ми пережили всі жахи війни, і зараз дитина потребує психологічного відновлення.

На початку повномасштабного вторгнення ми були вдома. Тоді ще був ковід, я працювала вчителем дистанційно, дитина також навчалася дистанційно. Зранку я побігла по магазинах, намагаючись знайти все необхідне.

Особливо запам'яталося 3 березня 2022 року. Того дня старша донька мала святкувати своє повноліття. Але замість свята ми сиділи у підвалі під страшним обстрілом.

Після пережитого залишилося дуже багато проблем. Найважче - прийняти втрату житла і жити з постійним нерозумінням того, що буде далі. Від важких думок мене рятують робота та спорт.

На лівому березі, біля лікарні №4, хліб ми бачили лише один раз. Двічі привозили воду. З 5 березня жодної допомоги вже не було. Нас рятували власні запаси, а згодом чоловіки десь знаходили і приносили трохи їжі.

На початку березня охоронець магазину, який знаходився у нашому будинку, відчинив двері і дозволив людям забрати продукти. Він сказав, що магазин все одно може бути знищений і тоді все пропаде. Ми досі вдячні цій людині. У той момент він фактично врятував нас від голоду.