Андрієш Ольга, учениця 11 класу Великомихайлівського опорного ліцею Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хоптова Олена Іванівна

Війна. Моя історія

Ранок двадцять четвертого лютого. Тиша… Спокій… Затишок… Я розплющую очі та ліниво потягуюсь. Думаю про те, щоб повторити вірш з української літератури. Але до мене лине стривожений голос мами, яка розмовляє з кимось по телефону: "Господи, що ж це буде, що робити, не можу в це повірити." Тоді від неї я й дізналася, що почалася повномасштабна війна.

Що я тоді відчувала? Спочатку в мене був шок, як і у всіх. Я не могла повірити в те, що з нами відбувається, не могла збагнути, що це не сторінка з підручника історії. Потім мною опанували страх і паніка. Як і всі українці, я почала думати про свою безпеку та безпеку своїх близьких, родини. Ми збирали тривожну валізу, облаштовували підвал і забезпечували себе необхідним: їжею, ліками, водою.

Для мене та моїх рідних велика проблема полягала в тому, що мій тато тоді перебув у місцях, де почалися воєнні дії. Уся родина звісно дуже хвилювалася, але, на щастя, він, як тільки зміг, повернувся додому. Пам’ятаю, як усі українці намагалися згуртуватися та бути поруч зі своїми близькими. Хочу ще раз наголосити на тому, що тоді всю країну накрили паніка та страх.

Люди масово виїжджали за кордон або переселялися на більш спокійні території. Наша сім'я вирішала залишитися в Україні до того часу, поки ми маємо змогу жити спокійно. Хоча постає запитання: а нині спокійно? Все одно, мабуть, на серці панують тривога, паніка й безвихідь.

Добре пам'ятаю перші тижні - страх, розпач, зневіра. Я з батьками майже цілодобово дивилася новини, переживаючи за співвітчизників, там на передовій, багато рідних, знайомих та друзів. Також не забути перші повітряні тривоги, які сприймались з особливим страхом. Але разом з тим з кожним днем все більше зростали ненависть до агресора та любов до неньки-України.

Отже, для нас усіх день початку повномасштабної війни означав зміни, біль, страх. Він поділив наше життя на «до» та «після».

Так хочеться, щоб були приємні спогади про «до» і прекрасне, мирне життя «після».