Рибалко Ігор, 15 років, учень Коломацького ліцею імені Героя Радянського Союзу І. Є. Єгорова Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківскої області

Україна. Це слово означає славу, гордість, волю та непереможність, але, з іншого боку, Україна – це біль, відчай, гнів та печаль. Впродовж багатьох років та століть наша ненька одягала ангельські крила перемоги та надії, але кожного разу їх пронизували стріли крові та смерті. І сьогодні її крила також стікають кров’ю наших батьків та братів.

Зараз на східній території рідної Батьківщини іде відчайдушне протистояння наших захисників проти загарбницької політики Росії. Кожного дня наші «козаки» віддають свої життя заради захисту і розквіту України та свого майбутнього – дітей.

Звичайні хлопці: чиїсь сини, батьки, брати з дня в день відчувають смертоносні постріли зброї та запах їдкого пороху, і у той момент у них лише одне на думці: «Тільки б не сьогодні…»

А діти, замість того, щоб пізнати весь смак життя та насолодитися ним сповна, переживають лише відчай і гірку печаль. Вони сидять у запилюжених підвалах зруйнованих будинків. І єдине, що бачать – криваві заграви. А їм би в цей час ганяти у футбол на зеленому росяному полі, коли сонце розкидає свої теплі життєрадісні промені.

Жителі мирних територій допомагають нашим «лицарям», надсилаючи матеріальну допомогу: сухпайки, їжу, різноманітні предмети побуту. Морально підтримують різнокольоровими малюнками, проникливими віршами, щемливими рядками щирих листів… Усвідомлення того, щоб тебе не забули, про тебе дбають, зігріває душу, додає сили і впевненості… І тоді ці, здавалося б, зовсім прості, звичайні речі перетворюються у найсильніші у світі обереги для наших захисників…

Лише один день! А життя наше змінилося назавжди…

Я так чекаю іншого дня, коли дорослі нарешті складуть зброю, діти вийдуть зі сховищ, а всією Україною прокотяться сонячними зайчиками довгоочікувані радісні слова: «Ура! Війна закінчилася! Настав МИР!!!

Я вірю – так буде!!!