Губанова Юлія, 11-а клас, СЗШ №3

Вчитель, що надихнув на написання — Кравчук Леся Степанівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ось уже 1000 днів Україна знаходиться в стані війни, що стала невід'ємною частиною життя мільйонів людей. Це не лише масштабний конфлікт на політичному та геополітичному рівнях, а й величезний виклик для кожного українця, який опинився в епіцентрі цього протистояння. Одним із міст, яке відчула на собі тягар війни, став Мирноград — невелике місто в Донецькій області.Мирноград, що до 2016 року носив назву Димитров, завжди був відомий своїм шахтарським минулим. Місто жило за рахунок вугледобувної промисловості, яка забезпечувала роботою більшу частину населення.

Проте війна змінила все. Відносно спокійний ритм життя розбився об реалії війни, коли в 2014 році розпочалися військові дії на сході України. Мирноград, хоча і не став епіцентром бойових дій, проте постійно знаходився під загрозою. Через його близькість до лінії фронту місто опинилося в небезпечній зоні, а місцеве населення стало свідком драматичних змін.

З початку війни Мирноград, як і багато інших міст Донбасу, зазнав значних соціально-економічних втрат. Проблеми з інфраструктурою, нестача робочих місць та відсутність безпеки змусили багатьох людей покинути рідне місто. Проте ті, хто залишився, знайшли в собі сили адаптуватися до нових умов.В 2020 р розпочався штамп короновірусу і наша школа, як і більшість в Україні перейшла на дистанційне навчання, дуже важко було вчитися, адже онлайн уроки, вибивають із колії, неможливо налагодити звичайний графік, це заважало моєму прагненню до навчання... в 2021 році мы нарешті вийшли навчатися у школі, довгоочікувана зустріч з друзями, вчителями, які за 8 років навчання стали вже як рідні, трішки придавала сили до прагнення рухатися далі....

Але лютий 2022 року перекреслити всі мої сподівання..

На початку все було добре,не було обстрілів та шумного життя. 

Влітку ситуації погіршилася і обстріли були майже кожен день, ніхто не міг виїхати, блокували пости, не було транспорту та можливостей.

Розпочалися активні бойові дії, які стали ближче до нашого міста, школа знову зачинили двері, я ще не усвідомлюючи як рухатися далі, розпочала нову, сумну сторінку свого повсякденного налагоджено життя... На моєму шляху зявилися страхи, мені було важко зконцентрувати увагу на навчанні, а постійні обстріли міста, відсутність зв'язку, світла, вганяли мене в депресію...

Мене виручало спілкування всё ще з моїми друзями. Незважаючи на обставини, ми ще займалися своєю улюбленою справою-танці, в них я могла поглинути і душею і тілом, і хоч на трішки забути про тривоги Влітку 2022 році ми вирішили самостійно евакуюватися, і майже через рік ми приїхали додому ненадовго, мій тато ще постійно проживав місті і розлука з ним була заважкою, як для нас так і для мами адже все лягло на її плечі, а

так як моя родина багатодітна, і більшість в нас хлопці, то їм не вистачало батьківського піклування, ми бачили як мамі важко, 

як вона сумує за нашим містом, за татом, тому вирішили хоч на декілька тижнів приїхати...

В місті начебто було тихо, але відлуння прильотів не давало нам спокою одного разу, проводжаючи свою найкращу подругу на автобус, вони жила в другому мікрорайоні, адже наше місто поділене на мікрорайони, недалеко від нас був прильот, який ми не тільки почули, а ще відчули на собі, після чого я взагалі почала боятися знаходитися на вулиці, а постійне сповіщення про тривогу, сирена, яка майже не стихала, додавала страху...

Так як в Мирнограді, була ще добровільна евакуація, ми знову вимушені були повернутися до свого тимчасового, місця проживання, так я розгорнула нову сторінку свого життя, проживаючи в місті Трускавець.

У Трускавці я дізналася новини про своє рідне місто про дитсадок , про школу в якій я навчалася, про квартиру в якій розпочалося моє життя більше нема,все зруйновано.

19.11.2023 помер мій найкращий друг,людина яка знала мене краще всіх, підтримувала та давала надії на майбутнє, немає більше опори. Я навіть досі не можу змиритися з його смертю, мені здається що ось ось він приїде і все буде добре, але ніколи він більше не приїде.

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ

Війна стала невизначеністю сотні тисяч українців, розбиті міста,розбиті серця,рани які нагадують про війну, перекреслюють звичайний ритм нашого налагодженого життя, мрії на світле майбутнє, прагнення здобувати освіту.

Попри всі труднощі, війна також продемонструвала, як люди здатні об'єднуватися у найскладніші моменти. У Мирнограді, як і в багатьох інших містах, активізувався волонтерський рух. Місцеві волонтери організовуютьзбори гуманітарної допомоги, підтримують армію та допомагають переселенцям.

Важливу роль у підтримці місцевого населення відіграють міжнародні гуманітарні організації, які надають допомогу людям,що залишилися без даху над головою або потребують базових життєвих потреби.

1000 днів війни в Мирнограді стали випробуванням, яке показало силу та єдність українського народу. Мешканці міста, незважаючи на постійні загрози та труднощі, продовжують вірити в перемогу. Вони демонструють стійкість і непохитну віру у відновлення своєї землі після війни.Мирноград, як і вся Україна, мріє про повернення до мирного життя. Люди прагнуть повернутися до своїх нормальних занять, відновити зруйновані будинки та налагодити роботу промисловості. Мирне майбутнє стає головною метою для тих, хто залишився в місті та продовжує боротися.

Війна змусила мешканців Мирнограда переосмислити своє життя, але не зламала їхній дух. 1000 днів війни стали часом випробувань і страждань, але також виявили силу, солідарність і рішучість українців. Місто, яке стоїть на межі фронту, продовжує боротися, підтримуючи армію та зберігаючи надію на краще майбутнє.Тривалість конфлікту та його наслідки не тільки залишають рани на фізичній інфраструктурі, але й створюють важкі випробування для людських душ.Однак у цій війні Україна не залишиться без перемоги, і Мирноград, як частина цього шляху, вірить у світле майбутнє.