Ми з чоловіком пенсіонери. Жили в селищі Очеретне Донецької області, що недалечко від Авдіївки, де йдуть бої. Зараз проживаємо в місті Перещепине Дніпропетровської області. Ми хотіли повернутися додому на початку серпня, але вийшло так, що забрали зимові речі й знову приїхали в Перещепине. Російська армія обстрілює Очеретне. Там загинули наші куми від касетного снаряда.

Ми упродовж восьми років чули вибухи з боку Авдіївської промзони. Жили у напрузі. 23 лютого у нашої доні був день народження. Тоді я почула звернення путіна й зрозуміла, що наступного дня почнеться війна. Донька не повірила, але сталося так, як я й передбачала.

На початку березня у нашому селищі стало неспокійно. У кінці місяця чоловік наполіг, щоб донька виїхала. Вона вчителька української мови та літератури. Ми завжди були за Україну. Донька поїхала в Івано-Франківськ, а ми залишилися. Потім вона подзвонила й сказала, щоб ми теж виїжджали, бо їй страшно за нас. На початку квітня ми виїхали.

Снаряди прилітали в центр селища. Ми спускалися в підвал. Світло зникало. Знайомі залишилися. Вони й зараз живуть у підвалі. Люди зробили на вулиці пічки й готують на них. Не обійшлося без загиблих.

Ми регулярно отримуємо гуманітарну допомогу. Дякуємо за неї Фонду Ріната Ахметова та іншим організаціям. Нам всього вистачає. Тільки додому дуже хочеться. Поки що житло ціле. Надіємося, що війна скоро закінчиться і ми повернемося.