Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Вікторія Воробйова

«Хто знає, чи прокинемося ми завтра»

переглядів: 709

На збори дочки до школи в мене не було ні копійки. Станом на 1 вересня збирали, як то кажуть, з миру по нитці. Люди ділилися, віддавали щось. Анжела пішла до третього класу, сподівається провчитися весь рік на «добре» і «відмінно» – лише б не стріляли.

Дочка згадує, у яких умовах їй випадало займатися раніше. Якось після чергового обстрілу все місто залишилося без світла. Було таке, що домашні завдання під свічкою робила.

Ми часто говоримо з нею про мир, дочка питає мене про майбутнє, але в мене немає відповіді на це питання. Хто знає, чи прокинемося ми завтра, тому не варто нічого планувати…

У нас ледь вистачає коштів на харчування, на ліки не залишається нічого. Я інвалід другої групи, страждаю на епілепсію. Доньку виховую сама.

Ми живемо в найбільш обстрілюваній частині міста, у Старій Авдіївці. У нас у дворі лежали осколки снарядів і були діри від влучень. А до школи ми ходимо через зруйновані будинки.

У них були влучення, дерева падали. Анжела знає, що потрібно робити в разі обстрілу, але якщо раптом різко починають стріляти – ми боїмося йти до школи.


У самій школі намагаються не думати про погане, але готуються до гіршого, у вікнах лежать мішки з піском і дошки. Це необхідний захід обережності.

Через це діти вчаться в темряві, але якщо почнуться обстріли, частина учнів прибіжить саме сюди, а решта – у спортзал. Школа вже потрапляла під обстріл «Градом» не раз.

Авдіївка 2016 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій