Гайдаєнко Ангеліна, 10 клас, Одеський економічний ліцей Одеської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Музиченко Наталія Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Уже тисячу днів триває ця війна, яка змінила життя кожної українки та українця. За цей тяжкий час ми бачили зруйновані міста, загибель мирних жителів і десятків військових, сльози, втрати. Ця війна торкнулася кожного, мене також. Шлях у ці тисячу днів – це історія адаптації, боротьби з проблемами, пошуків сенсу життя, коли навколо все здається сірим та ніяким. Мій шлях розпочався зранку 24 лютого 2022 року, коли я вперше відчула, що таке вибухи. Кожен із нас не міг повірити, що війна стала реальністю, що це не жарт.

Побачивши за вікном на вулицях воєнну техніку, почувши перші сирени повітряних тривог, я зрозуміла, що це новий етап мого життя, який змінить усе...

Моменти, коли кожна новина - жах, а кожен день – очікування найгіршого. У перші дні, тижні я, як і більшість, намагалася зрозуміти, що робити далі?  Ми бігали по магазинах у пошуках найнеобхідніших речей, готувалися до випробувань, які могли статися в такий період. Це був час хаосу і паніки, коли кожен жив у страху за своїх близьких та себе. Попри страх і невизначеність, поступово прийшло усвідомлення, щоб вистояти - потрібно діяти. Уже на третій місяць війни, адаптувавшись, я  допомагала родинам з  маленькими дітьми, які всіляко  підтримували один одного.

Згодом ми вже їздили до війського шпиталю, допомагали пораненим, підтримувала їх, піклуватися про них. Разом ми плели сітки, робили окопні свічки, збирали донати на допомогу військовим та писали листи підтримки.  

Хоч як мені важко не було, але я намагалася допомогти людям бути спокійними. Я дуже хотіла стати психологічною підтримкою для більшості своїх друзів: вислуховувала, прагнула знайти підхід до кожного, допомогти подолати труднощі, які відбулися під час війни. Моя впевненість, сила волі в завтрашньому дні допомогла мені знайти свій шлях у цих непростих обставинах. Ці риси дали мені відчуття, що я не безсила, що мої дії, хай і маленькі, можуть змінювати погляди багатьох людей.

Мій шлях через ці тисячу днів – це шлях саморефлексії. Війна загострила питання, а що насправді важливе? А чи не кожна зустріч із рідними, а чи не кожна розмова з друзями набувають нового значення?

Я почала по-іншому сприймати це життя, цінувати момент "тут і зараз", адже завтра може не настати, навчило мене бути більш вдячною за те, що маю, за те, що просто "жива і живу це життя".

Тисячу днів війни – це  історія про втрати. За цей час я дізналася про загибель своїх знайомих, які пішли на фронт. Їх втрата - це біль не однієї людини, а багатьох, вони захищали  Батьківщину та нас усіх. Кожне повідомлення про чиюсь загибель різало серце. Безкінечна моя повага та відданість тим людям, хто, незважаючи на небезпеку, продовжує захищати нашу землю. Їхня мужнісь стала для мене джерелом натхнення, а їх жертва – нагадуванням, що наше життя сьогодні залежить від тих, хто бореться на передовій.

Я вважаю, що треба завжди пам'ятати кожного героя, бо саме він зробив і робить дуже багато для перемоги.

Коли почалася війна, мені було 13 років, зараз мені вже 16, і я усвідомила багато речей, яких, мабуть, і не зрозуміла б, якби не війна. 23 лютого 2022 року я разом зі своїми подругами перебувала в центрі міста і навіть не могла подумати, що моє життя зміниться назавжди. Буквально через декілька годин я почую перші гучні вибухи та слова моєї матусі: "Донечко, прокидайся, почалась війна..". Тим часом здавалося, що неможливо більше терпіти постійні новини про руйнування, біль і страх. Та кожен день ставав новим викликом, але це навчило нас знаходити  сили в найтемніші моменти, підтримувати один одного та йти вперед.

Війна навчила мене не здаватися, бути сильною, навіть коли здається, що світ руйнується навколо. Вона змінила мене. Я стала більш чутливою, намагаюся робити все, щоб стримувати свій страх, а також підтримувати інших.

За ці тисячу днів українці показали, що наша сила в єдності. Люди, яких я зустріла за цей час, вразили мене своєю готовністю допомагати, підтримувати та працювати на благо країни. Я дуже поважаю таких людей, бо сама така! Моя повага до них безмежна. Ми всі об’єдналися заради однієї мети – вижити та перемогти цих безжалісних злочинців. Це відчуття спільної боротьби стало моїм компасом, який направляє мене в ці складні часи.

Сьогодні, через тисячу днів після початку війни, я можу впевнено та голосно сказати: "Я вже не та людина, якою була на початку!"

Я стала сильнішою, стійкішою і більш свідомою. Так, розумію, що війна не закінчиться завтра, але знаю, що наш народ вистоїть і ми переможемо, бо ми цінуємо свободу, і переконана, що її варто боронити до останнього! Ця війна змінила моє життя і життя мільйонів інших українців, бо серед болю і втрат ми знайшли силу та дух йти далі. На моєму шляху за ці тисячу днів було багато перешкод, страху, але це стало уроком для перевірки на витривалість, на здатність рухатися вперед, незважаючи на все, що трапляєтья на шляху.

Треба розуміти, що попереду ще багато випробувань, але я вірю, що Україна вийде з цієї війни ще сильнішою, бо кожен день наближає нас до перемоги, і я готова пройти цей шлях до кінця, разом зі своєю країною, разом із тими, хто вірить у світле майбутнє нашої держави.

Хочу кожному сказати: НІКОЛИ НЕ ЗДАВАЙТЕСЬ! ВИ СИЛЬНІ ТА НЕПЕРЕМОЖНІ ! СЛАВА УКРАЇНІ!