Дегтяренко Артур, 11 клас, Бахмутська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №12 Бахмутської міської ради Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Скиба Тетяна Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Що може бути краще дитинства? Дитинства, що сповнене морозивом, радощами, друзями, батьками, рідним домом та мирним небом. 23 лютого 2022 року – це день який провів червону риску між тим що було та що є зараз. Там за рискою залишилися улюблені друзі, дорога до школи, по якій я ходив кожного дня, усміхнені батьки та мрії…..які, нажаль, не здійснилися.

24 лютого 2022 року я думаю запам’ятав кожен українець. Так, тоді ми не розуміли в повній мірі, що нас чекає. Пам’ятаю я не пішов до школи, уроки відмінили, а ми всієї родиною слухали новини. Я чув, як дорослі говорили з надією, про те, що скоро це скінчиться, що все буде добре, треба тільки почекати.

Чоловіки йшли до військкомату, а ми з друзями намагалися підтримувати один одного. Ми вірили... Ми сподівалися...

З першими друзями, які виїжджали, ми попрощалися через 2 тижні після початку війни, але і тоді ми сподівалися, що це не надовго. Як же було важко дорослим виїхати з дому, з того дому, де кожна цеглинка, кожна квітка, кожна річ була такою рідною. Але гуркіт снарядів, страх за життя примушував їхати, їхати в невідомому напрямку. Там, де нас ніхто не знав, де не було знайомих, де ми отримали статус внутрішньо переміщені особи.  Речі, що ми взяли з собою з дому, вони найрідніші, вони нагадують нам про те життя, в якому було багато радості та веселощів.

Я часто чую, як плаче мама та бабуся. Мабуть я розумію їх, але чи можу я це зробити в повній мірі, так як вони?

Хоч я і навчаюсь зараз ще в школі, але я також роблю внесок у нашу перемогу. Кожного дня на хвилині мовчання ми згадуємо всіх тих, хто загинув у цій моторошній, жорстокій війні. Серед знайомих все більше стає тих, хто втратив не тільки власний дім, але й рідних. Моя подруга чекає батька, який зараз кожного дня ціною власного життя виборює для нас мир та вільне майбутнє. Можливість розмовляти на тій мові, на якій ми хочемо, цінувати ті традиції, які ми хочемо, а не ті, що нам нав’язують.

Кожен з них для мене герой. Я завдяки їм навчаюсь, зможу отримати професію та зробити свій вклад відновлюючи країну.

За ці 1000 днів я швидко став дорослим, я дізнався, як боляче втрачати. Ці 1000 днів навчили мене цінувати прості моменти: усмішку, підтримку, дружбу. Радіти зустрічам з друзями. Я намагаюся навчитися не боятися невідомості, навчився жити в умовах нестабільності. Я намагаюся знайти в собі сили для боротьби, для надії на світле майбутнє, та підтримати тих, хто потребує найбільше цього. Я вірю в нашу перемогу, адже я знаю, що найтемніші сутінки завжди перед світанком.