Я постійно живу в Станиці Луганській. Раніше постійно здійснював прогулянки, ходив до гаю. Якось іду вулицею та дивлюся, що в одному місці «стирчить» воронка одна, друга, третя. Бували такі страшні обстріли, що боявся перебувати вдома. Ішов у БК і залишався там.

У 2014 році перша гуманітарна допомога була від Червоного Хреста. Добре було, вона зіграла велику роль. Зараз багато будинків у нас відновилися, особливо в яких живуть люди. Але будівлі організацій, кафе стоять розбиті. Люди переважно не повертаються. Я живу біля адміністрації.

Коли вдарив «Град», у мене підняло дах і опустило, увесь шифер зіпсувався. Мені виділили шифер, і я наймав хлопців, щоб зробили.

Населення в місті зменшилося, промисловості ніякої немає. Збідніло життя. До Луганська не пускають, раніше можна було з’їздити у справі, а зараз тільки в Сєвєродонецьк, але він за 90 кілометрів.