Волощенко Аліна Сергіївна, 16 років, студенткою 2 курсу Новомосковського фахового коледжу Українського державного університету науки та технологій, с. Орлівщина Дніпропетровська обл.

Вчитель, що надихнув на написання - Заднєвулиця Олена Володимирівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Рано вранці 24 лютого мене розбудив телефонний дзвінок із новиною про початок війни… Я до останнього не вірила, що у наш час може початися війна. Увімкнувши новини на телевізорі переконалась, що це дійсно так. На той момент я була в стані шоку, я не могла прийняти цей факт, була розгублена і не знала що робити.

Через декілька хвилин я почула вибухи, я дуже злякалась від невідомості та почала швидко збирати необхідні речі і документи, телефонувати батькам які були у Дніпрі на роботі.

Моє життя розділилося на «ДО» та «ПІСЛЯ». Тільки ще вчора, 23 лютого, прогулювалась мирними світлими вулицями наповненими посмішками, йшла до коледжу, пила каву в кав'ярні в спокійній обстановці, не знаючи, що зранку прокинусь і моє життя повністю зміниться. Кожен мій день, з першого дня обстрілів моєї країни, я проводила у новинах,

і вдень і вночі була одягнута та готова бігти з дому якщо щось, заводила годинник на кожні півтори години у ночі, щоб дивитися новини.

Час від часу мене накривала паніка та тривога. Цей день був найгіршим у нашому житті для кожної родини. Ми почали цінувати кожну мить нашого життя. В нашій сім’ї почали більше приділяти уваги один одному , проводити час разом. Кожного разу коли мої батьки їдуть на роботу для мене це неспокій на душі, переживання, бо кожний день повітряні тривоги та вибухи. Мене приголомшило те, що так звана «спец-операція» переросла в агресію Росії і яка почала «освобождение» України та бити по інфраструктурі, аеропорту та житловим будинкам. Наша країна не була готова до вторгнення, бо ніхто не вірив, але український народ достойно і мужньо став на захист своєї країни і свого народу. Для мене стало приємною несподіванкою те, що більшість сусідніх країн відкрили нам свої кордони і поставились з розумінням. Також приємно вразило, що народ почав допомагати один одному , займатися волонтерством, кожен допомагав хто чим міг.

Мир для моєї сім’ї, це коли над нами не літають крилаті ракети, жити повним життям, прокидатися зранку від запаху млинців на кухні. Також, взаєморозуміння, піклування та підтримка у такий важкий час. Якщо зробити висновок, то до війни наше життя було не таке і погане, як деякі вважали. На цей час ми почали більше цінувати час проведений із сім’єю. Коли раніше нам хотілося веселощів, то зараз хочеться тиші. Я вірю, що після нашої перемоги, весь світ буде знати, що українці-це сильний народ!