Хоменко Тетяна, 16 років, учениця 11-б Апостолівського ліцею №3, м. Апостолове, Дніпропетровська обл.

Вчитель, що надихнув на написання есе - Паливода Ірина Романівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

У лютому 2022 року люди почали говорити про заплановане вторгнення російських військ на територію нашої держави. Я не сприймала це серйозно і вважала, що це чутки. Але прийшло 24 лютого - день, який змінив життя мільйонів українців.

Одного ранку я прокинулась раніше, ніж завжди. Зрозумівши, що заснути вже не зможу, вирішила зайти в інтернет. Перше, що побачила - повідомлення від класного керівника про те, що до школи ніхто не йде, бо розпочалась війна. В цей момент я усвідомила, що це все серйозно.

Весь інтернет був переповнений новинами, за вікном було чутно віддалені вибухи, а на вулицях метушилися злякані люди.

Ніхто не знав, чого очікувати далі. Увесь день мені не давали спокою тривожні думки, в голові було безліч запитань: “Чому все так? Що буде далі? Чого чекати?” Увечері, коли батько прийшов з роботи, він розповів мені, що потрібно робити під час обстрілу. Я сподівалася, що ця інформація мені не знадобиться, але настав день, коли і наше місто вперше обстріляли. Одного пізнього літнього вечора я говорила з подругою по телефону, а втомлений тато спав у сусідній кімнаті. Раптом ми почули гучні вибухи і дуже злякалися. Згадавши батькові поради, я розбудила його і ми перейшли до безпечного місця.

Сидячи в коридорі, я листувалася з друзями і дізналася, що наше місто було обстріляно ракетами, одна з яких потрапила у дім мого друга. На ранок мені повідомили, що внаслідок нічного обстрілу помер його батько. Увесь день я була в пригніченому настрої і сльози виступали самі собою.

Увечері я заклеїла вікна скотчем. Тато пояснив, що потрібно для того, щоб захистити вікна від вибухової хвилі і не дати розлетітися уламкам по кімнаті. І як виявилося, заклеїла я їх не дарма. Приблизно через місяць після першого обстрілу (знову пізно вночі) було випущено сім балістичних ракет по школах нашого містечка. Цього я боялася найбільше, адже мій будинок розташований напроти школи, де я навчаюсь. Цієї ночі я прокинулася від гучного вибуху і звуку розбитого скла. Одразу зрозуміла, що потрібно робити.

Перейшовши до безпечного місця, я знову почула гучний вибух, і всі вікна моєї квартири з великим тріском вилетіли на підлогу. Як виявилося пізніше, дві ракети вдарили по школі, а одна влучила в мій двір.

По суті я опинилася між двома вибухами. Цієї ночі більше не зімкнула очей. Приблизно о шостій ранку вирішила подивитися на свою школу. Побачивши руїни, я зрозуміла, наскільки це місце було мені дорогим. Не сказала б, що мій клас дружний, але ми любили влаштовувати чаювання на перервах, фотографуватися, грати в ігри і робити багато інших справ. Усвідомивши, що цього більше не буде, відчула себе ще гірше. У цей день я отримала величезну підтримку. Декілька людей запрошували мене пожити у них, хтось допомагав з ремонтом, а від когось я отримала моральну підтримку. Саме тоді я зрозуміла, що поряд зі мною хороші люди.

Взагалі, я помітила, що з початком війни люди стали добрішими і дружнішими. З’явилося багато волонтерів, які об’єднуються, щоб допомагати іншим. Наш народ згуртувався у спільній боротьбі за свою свободу. Разом ми сила!

Якщо бути чесною, то досі я не можу повірити, що в моїй країні йде повномасштабна війна. Багато людей вимушені жити місяцями у підвалах без води та їжі, проводити дні та ночі у сховищах.

Стало звичним чути звучання сирен чи вибухи, жити в постійному страху. Це не є нормальним.

Я не розумію: чому все так? Чому повинно страждати мирне населення?! Чому не можна вирішити все мирним шляхом?! Мир - це те, чого прагне кожен з нас. Для мене мир - це відсутність війни. Зруйновані будинки, школи, підприємства; купа загублених життів. Чи варте воно того?! Звісно ж, ні!

Я вірю, що це все скоро закінчиться і ми переможемо. Ми на своїй землі, ми витримаємо все. Вільний світ точно сильніший за агресорів і терористів. Вільний світ точно переможе у цьому протистоянні з росією. Ми зможемо відновити мир - я в цьому не сумніваюся!!!