Ми з Маріуполя. Душа розривається, додому хочеться. Нічого не залишилось. Ми виїжджали 18 березня 2022 року, один під'їзд нашого будинку згорів, за вцілілими сусіди стежать. Я туди не поїду - не зможу.

Ми ночували в підвалах, коли стріляли. Сусіди зараз як починають розповідати, що все добре, я кидаю трубку. Що може бути хорошого, коли все місто угробили, стільки людей убили? Там залишилися тільки руїни. Щоб тим оркам не було ніколи спокою! 

Пригадую, що вже не було ні світла, ні газу, на вулиці готували їжу. Ми жили біля БК "Іскра", і прилетів такий шматок гарячого металу від басейну "Нептун"! Пробило дах. Діти мені сказали збиратися на виїзд, а я відмовлялась. Почала з вікна прибирати продукти. Тільки пакет хотіла опустити вниз, так бабахнуло! Я присіла, потім піднімаюсь, дивлюсь – прямо під будинком стоїть машина, там лежить людина в блакитній куртці. Крові стільки, ніби з відра взяли і облили, і у мене вже сумнівів не було. Я в чому стояла - в тому і поїхала.

Син жив на Волонтерівці. У них у ріг будинку влучив снаряд - кажуть, що він досі у фундаменті стирчить. А з будинку все повиносили, нічого там немає. 

Ми виїхали відносно нормально. У нас була колона, машин десять. Ми почали їхати, а біля "Нептуна" стоїть поперек дороги велика машина і нікого не випускає. Кажуть, що заміновано. Нас зупинили наші ЗСУ, сказали, що немає там русні. І ми по околицях, понад морем та вокзалом проїхали. Нас довго тримали на блокпосту у Мелекіному, роздягали і внука, і сина, перевіряли, чи немає ніяких татуювань. А потім ми жили в Ялті біля Маріуполя. У Василівці довелося три ночі провести. 

Мені на ноги дало, що ледве ходила. З нами були вірмени на фурах і вони о пів на п'яту ранку почали заводити машини, а ми за ними. А орки напились і спали на блокпосту. І ми на мінному полі застрягли, нас два хлопці виштовхали, а ми потім інші машини виштовхали. Далі вже їхали по наших блокпостах, там усе було нормально. 

Мій правнук згадує Маріуполь. Як ходив до дитячого садка, як на море ходив, яке наше місто було красиве. І починає плакати. Внуки водять його у центр ЯМаріуполь на всі концерти, там його пригощають солодощами. 

Я вірю у хороше - що Маріуполь звільнять. Не може бути, що Маріуполь буде російським. Це наш, український Маріуполь!